• POSTUP

Rate race: who wins?



Ефективність публічного управління визначається ступенем досягнення поставлених цілей з урахуванням суспільних інтересів, і тим, що гнучко і стійко владні структури можуть реагувати на виклики та зміни обставин. Пандемія стала викликом для інститутів державної влади, які повинні розв'язувати низку важливих завдань для громадян. На жаль, вир подій застав світових лідерів і міжнародні організації зненацька, викликавши спочатку параліч, а потім хаос, схожий на конвульсії. Тільки зараз політики приходять до усвідомлення, що для боротьби із наслідками розповсюдження вірусу, яке шаленіє на тлі планетарної фінансової кризи, необхідно скоординувати зусилля.


Сьогодні ми хочемо провести порівняльний аналіз двох політичних систем у кризових умовах: російську і українську. І, якщо перша з них, росийська, являє собою гібридний супрепрезидентський режим з нотками авторитаризму, то для України, з урахуванням відсутності досконалої консолідації еліт (ще з часів здобуття незалежності), моделі національного розвитку, чіткої адміністративної моделі – назву механизму державного управління підібрати дуже складно. Але ми точно знаємо, що період «стабільного авторитаризму» тут закінчився давним давно. Тому можемо брати вітчизняне державно-политичне середовище як одиницю аналізу. Чому так? На наш погляд, саме особливості адміністративного устрою, особливості взаємодії всередині владних структур, особливості прийнятних «правил» політичної гри і визначили ті події, які ми спостерігаємо у період карантину.


COVID - 19 сформував нову, глобальну, дивну соціальну реальність – світ пішов на карантин. Це безпрецедентно, це так масштабно, як ще не було з часів Другої світової війни. Окремі країни, регіони і навіть цілі континенти стали закривати внутрішні та зовнішні кордони, вводити різні обмеження: від карантину до режиму надзвичайного або військового стану. Після того, як 24 березня обмежувальні заходи були введені в Індії, близько третини населення світу опинилося у самоізоляції. Політичне, економічне, культурне, соціальне життя – все зупинилося. Зупинилося ... і зажадало перебудови під нові реалії.

Таким чином, у 2020 році світ знайшов ще одного непомітного ворога. До всюдисущого тероризму та загроз демократії додався коронавірус. Дії окремих урядів були настільки неоднозначними, що цілком доречно запровадити неологізм «коронатеррор».

Хоча, як казав Екклезіаст, nil novi sub luna. Подібну реакцію ми могли спостерігати після підриву веж-близнюків 11 вересня 2001 року, коли громадяни США погодилися на «хрестовий похід» проти ворогів західної демократії, знецінивши, тим самим, вартість відповідних ліберальних прав і свобод (але вже на глобальному рівні).

Тоді, до речі, 43-й Президент США Джордж Буш-молодший, на подив всьому світові, висловив довіру «ранньому» Володимиру Путіну, тим самим давши зелене світло для згортання зачатків лібералізму в РФ. Можливо, пізніше американський президент і ті, хто стояв за ним, задумалися над своїми безглуздими діями, – та було пізно здійснювати відкат назад. Замість реформ, стабілізації економічної ситуації-почалася соціальна паніка, погасити яку російське керівництво було не в змозі. Саме тоді хворою уявою головного «сірого кардинала Росії» Бориса Березовського з'явився на світ сценарій «загадкових терактів». Саме серія вибухів, які сталися у Буйнакську, Москві та Волгодонську зробили пташеня БАБ – Путіна – надпопулярним. Слід нагадати, у зазначений проміжок часу відбулися скасування прямих губернаторських виборів, що нібито пов'язано з терактом у Беслані, та незліченна кількість інших реакційних починань. Свободи у Росії не стало, практично, зовсім. Проте й обіцяна безпека виявилася якоюсь кастрованою.

Ми бачимо, що росіянам був піднесений мало кому відомий персонаж як жорсткий і сміливий політик, котрий не тільки мав стати надією на «підняття Росії з колін», але він – і тільки він, немов билинний герой, зміг би протистояти терористам. Нагадаємо, перший теракт в єльцинській Росії стався 4 вересня 1999 року у житловому будинку Буйнакська. Тоді під завалами загинуло 64 людини, серед яких були жінки та діти. Теракти у Москві завершили розпочату справу і стали прологом до тодішньої позачергової президентської виборчої кампанії.

Колишні співробітники російських спецслужб, а потім – політеміранти Олександр Литвиненко та історик Юрій Фельштинськийі, які тісно працювали на БАБ, у спільно написаній книзі наводять докази того, що їхня екс - alma mater причетна до організації терактів. За версією авторів книги, вибухи були влаштовані, аби отримати привід для початку Другої чеченської війни (яку активно лобіював БАБ – проте, у виданні про це не згадується) і підвищити рейтинг тодішнього кандидата у президенти РФ Володимира Путіна. Книгу було заборонено в Росії: у 2003 році влада вилучила тираж, призначений для поширення в РФ, а у 2015-му вона була включена до переліку екстремістських матеріалів Мін'юсту РФ.

За словами деяких російських експертів, теракти влаштовують в Росії після приходу Путіна і для того, аби відвернути народ від проблем, що то існують у державі, залякати, змусити думати більше про фізичне виживання, аніж про гідне існування. Крім цього, теракти потрібні були і для того, щоб взяти країну під повний адміністративний контроль.

Пройшли десятиліття, та російська влада й досі неухильно дотримується цієї порочної практики. Поточна пандемія – типовий приклад. Нещодавно, під приводом необхідності збереження здоров'я нації, російські депутати вкотре значно обмежили громадянські права населення, у тому числі – виборчі права. Спочатку новий коронавірус демонстративно, і, ніби на зло ВООЗ, не помічали. Потім з явним запізненням ввели досить жорсткий режим «самоізоляції». А зараз – не цілком уявляють, як повернутися до нормального життя, на ходу вигадуючи виправдання своїм діям. Привідом до цього стало раптове покращення у рази ситуації з розповсюдженням вірусу у російській столиці. Та, згідно з даними провідних московських експертів, близьких до анти-вірусного штабу, зараз точиться інтенсивна підготовка згортання режиму послаблення і введення після вщухання референдових пристрастей ще жорсткіших обмежень – як це відбувається майже на всій територіі СНГ.

Британська Financial Times перша написала про те, що в Росії серйозно занижують статистичні дані про наслідки COVID-19. Після цієї публікації –масова істерика захопила вже номенклатурні коридори. Тим часом, така реакція виглядає як ще один вагомий аргумент на користь слуху, що ніби з російською статистикою щось «не те». Безумовно, важко оцінити точність офіційних даних. І дивно, якби трапилося по-іншому. Адже останні років вісім – десять Росія неухильно бореться за звання головного китайського сателіта. Ідеологічні химери, звичайно ж, не сумісні з раціональним мисленням. Російські пропагандисти витратили чимало сил, демонструючи високе значення та ефективність китайськиго досвіду боротьби з коронавірусом. Явна логічна хиба та нестиковка, яка, зрозуміло, нікого не бентежить: Китай нібито переміг заразу ефективніше за всю планету (хоча вірус все ще вештається країною як привид комунізму), проте, COVID - 19, тим не менш, поширився по світу, зруйнувавши на корені міф щодо привабливості китайської економіки. Та з пропагандистів, втім, зась візьмеш.

Мало того, що росіяни недозволено довго покладали невиправдані надії на азіатського товариша. Тверезі голови на Старій площі, безперечно, і раніше розуміли, що залежність РФ від КНР схожа на наркотичну, та чим остання глибше – тим важче її позбутися. Ряд західно-орієнтованих російських політологів на кшталт Дмитра Треніна, неодноразово намагалися вплинути на центри прийняття стратегічних рішень у російському керівництві, кажучи, що «Москві необхідно знизити свою залежність від Китаю, розвиваючи відносини з іншими великими економічними і фінансовими гравцями». Цей посил цілком зрозумілий і пояснюється тим, що у США критично ростуть анти-китайські настрої оточення Дональда Трампа. Питання у тому, що до даного роду експертів мало хто прислухається. Їхнє існування у публічному просторі, скоріше, має служити ритуальною демонстрацією плюралізму думок.

Ці міркування анітрохи не заважають російській владі боротися з коронавірусом, використовуючи порочний китайський досвід тотального контролю над власними громадянами, спочатку випробуваний у бунтівному СУАР і його столиці Урумчі, а також – у системі таборів трудового перевиховання та їхній інфраструктурі. Особливу ефективність китайських розробок у галузі штучного інтелекту – (ідентифікації, контролю та стеження) продемонструвала всьому світові ситуація з пандемією – з одного боку. З іншого – світ переконався в тому, що якими б не були досягнення технічного прогресу – острах відповідальності низів перед верховною владою настільки небезпечна ознака авторитаризму, що її наслідки, скорш за все, матимуть планетарний характер.

Так, некоректна робота додатка «Соціальний моніторинг» показує справжній рівень російської державності у спробі стати «інформаційним». Більш того, все це дозволяє отримати уявлення про те, як буде працювати за таких умов дистанційне голосування, виплекане Кремлем.

Окрім іншого, нинішня пандемія піддала ревізії традиційне розуміння державної могутності. Великі та сильні, проте, далекі від принципів соціальної справедливості зовнішні гравці – США і Китай – виявилися не на висоті положення.

Що тоді говорити про Росію з її багаторічним досвідом авторитаризму та імперською амбитністю, за яких загальні гуманітарна цінності, взагалі, не мають жодного сенсу? Певно, нову напасть не можна здолати старими засобами. Тим більше, що інші ліки можуть виявитися гірше самої хвороби. Infant terrible російсько-китайського союзу став підписаний Володимиром Путіним 8 червня поточного року ФЗ «Про створення федерального інформаційного регістру», згідно з яким, до новоутворення буде стікатися будь-яка інформація щодо громадян РФ. Таким чином, для росіян практично не залишиться особистого простору - всі дані про них – від медкарти до кредитних історій – будуть відомі Великому Братові і не тільки. Тобто все йде за китайським сценарієм. І наступним кроком може стати створення близнюка китайської бальної системи благонадійності. Де від кількості набраних балів залежить будь-який аспект життя пересічного китайця. Максимально набрана сума відкриває дорогу до кар’єри та інших благ. Проте, приналежність до неправильної, з точки зору партійної верхівки, соціальної меншини – релігіозної, національної та т. ін. – автоматично веде, мінімум, – до пристрастного контролю силовиків та ураження у громадянських правах, максимум, – до табору трудового переховання, тортур та інших неприємностей.


Пандемія COVID - 19 і введений карантин, а також проблеми, що виникли на глобальних ринках, спровокували істотне погіршення соціально-економічної ситуації. Це проявилося, зокрема, у помітному зниженні курсу національної валюти. Закриття підприємств і організації внаслідок карантинних обмежень призвело до зростання прямого і, особливо, непрямого безробіття.


Ми не знаємо реальної російської статистики. Публічна інформація говорить про те, що поки нібито вдалося уникнути масових агресивних настроїв, хоча рівень протестності у найбільших містах виріс у рази. Тому свідченням є падіння рейтингу Путіна до 25% (офіційно). Та ж російська офіційна статистика стверджує, що скупка валюти і окремих побутових товарів спостерігалася, але, скоріше, локально і в обмежених масштабах. Правда, у даному випадку, напевно, позначилася убогість готівкових фінансових ресурсів у більшості росіян.

За даними російських джерел, 5% респондентів повідомили, що їх вже відправлено у неоплачувану відпустку, 12% працюючих респондентів відзначили, що їм запропановано піти в неоплачувану відпустку, 4% опитаних заявили про загрозу повної втрати роботи, 6% працюючих респондентів заявили, що їм запропонували погодитися на зниження зарплати. Звичайно ж, зберігається традиційна недовіра до дій влади та її рішень. Також виявлено невдоволення і роздратування з приводу окремих карантинних заходів та організаційної плутанини в їхньому виконанні, і – у зв'язку з нестачею побутових ресурсів для боротьби з епідемією. При цьому, опитування російської Вищої Школи Економіки виявило більше 30% росіян, які не вірять у небезпеку епідемії коронавірусу (9%) або вважають її вигадкою «зацікавлених осіб» (23%).

У квітні 2020 дослідниками ВШЕ було складено аналітичну модель, яка показує, що скорочення чисельності робочих місць і фонду оплати праці на 5% призведуть до того, що позабюджетні фонди не дорахуються 65,1 млрд рублів на місяць. Скорочення щомісячних страхових внесків до Пенсійного фонду Росії (ПФР), Фонду обов'язкового медичного страхування (ФОМС) та Фонду соціального страхування (ФСС) варто було очікувати ще на початку епідемічної кампанії – починаючи з березня 2020 року, про що йдеться у дослідженні «Вплив пандемії COVID-19 на інститути соціального страхування», проведеному співробітниками Інституту соціальної політики НДУ ВШЕ. Попередні результати моделювання показують, що загальний обсяг випадаючих доходів буде залежати від глибини і термінів кризи. Якщо глибина скорочення числа робочих місць і фонду оплати праці не перевищить 5%, а економічна активність відновиться до докризового рівня протягом трьох місяців, то позабюджетні фонди недоотримають 195,4 млрд рублів. Якщо ж криза виявиться глибшою (мінус 20%) і тривалішою (9 місяців), то втрати можуть скласти 2,345 трлн рублів. В Інституті соціальної політики вважають, що скорочення власних доходів позабюджетних фондів зажадає визначення додаткових джерел фінансування випадаючих доходів для виконання соцзобов'язань у повному обсязі. Експерти задля дискусії, пропонують кілька варіантів компенсації випадаючих доходів. Зокрема, на означені цілі можна використовувати кошти Фонду національного добробуту (ФНД), випустити цільові облігації Мінфіну, а також передати на пряме фінансування з федерального бюджету частини зобов'язань позабюджетних фондів. Так, тимчасова відмова від обов'язкового медичного страхування через неможливість реалізації страхових принципів при визначенні вартості лікування, може надати додатково 2 трлн рублів на рік.

Проте, в останніх числах травня були відзначені позитивні зрушення. Істотно (з 23,7% на початку квітня до 13,5% у кінці травня) знизилася частка людей, котрі повністю позбулися доходів. Оцінка населенням небезпеки вірусу в Росії продовжує знижуватися і становить зараз 5,02 бала з 10 – це найнижчий рівень з середини березня, коли пройшла перша хвиля дослідження. Трохи заспокоїлася економічна ситуація. Відповідно до даних моніторингу щоденного економічного стрес-індексу DESI (Daily Economic Stress-Index) протягом тижня з 19 по 25 травня, експерти констатують, що «шок, що виник у першій декаді березня у зв'язку з початком пандемії COVID-19 і виходом Росії з угоди ОПЕК+, фактично вичерпав себе». Однак все вище сказане не означає, що в Росії нема рецесії або що вона вже закінчується, підкреслюють вони.

Незважаючи на проходження піку захворюваності, у квітні дослідники зафіксували спад промислового виробництва – 6,6% (рік до року). Прогноз індексу промислового виробництва на підставі опитувань підприємців, проведених досить оптимістичним Росстатом, говорить про продовження істотного промислового спаду в травні-червні. Так, згідно моделі, що враховує очікування, у травні 2020 р., темп зростання промисловості складе лише близько 92% до травня 2019 р.. У червні можливе несуттєве «пожвавлення» до 94%.

При цьому, економісти відзначають, що після значного прискорення темпів зростання споживчих цін у квітні 2020 року, дані за три тижні в травні демонструють перехід до дезінфляційної динаміки. Подальший розвиток ситуації при градуйованому знятті санітарних обмежень і традиційному для літнього періоду зниженні цін на продовольство, дійсно, може створити умови для зниження ключової ставки ЦБ на 1 вітсотковий пункт (зараз вона становить 5,5%).

Проте, слід зазначити, що обидва наведені дослідження проводилися за державним замовленням.

В умовах протидії поширенню коронавірусної інфекції, здавалося б, конструктивна громадська активність росіян має стати ще більш необхідною. Однак, важко визначити, чи легко бути сьогодні суспільно активною людиною? Відповідь на це питання дають результати емпіричних досліджень, проведених у квітні-травні 2020 року. Згідно з результатами роботи «Самоорганізація і взаємодопомога в умовах протидії поширенню коронавірусної інфекції», 57% росіян під час пандемії вважали, що на сьогоднішній день важко бути суспільно активною людиною в Росії.

Тому в експертному середовищі сформувалася думка, що через диспропорцію між соціальними очікуваннями та реальними кроками, немає сенсу розкидатися головними соціальними козирями і обіцянками. Не варто прибігати до улюбленої авторитарними лідерами тактики «Я врятую це місто». Зеленський, на відміну від його російського візаві, зовсім не «останній герой». Бо ж навіть досвідченому гравцеві не завжди властива імпровізаційність. До неї спонукає безвихідь, коли є що втрачати. До такої школи належить колишній парторг Кучма, його вигодуванець Порошенко та їхній східний візаві. Наприклад, днями Путін виступив зі зверненнями до російських громадян, в якому не тільки розповів про заходи боротьби з пандемією коронавірусу, а й озвучив кілька вкрай популістських пропозицій щодо зміни економіки. Головна новина виступу президента Володимира Путіна 23 червня – формальна відмова від ступінчастої шкали податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). З 2021 року цей показник підвищиться з 13% до 15% для осіб, що мають персональний дохід понад 5 млн руб. на рік. Це віглядає поступкою пересічному росіянинові. Вона ніби знизить рівень дискусії про прогресивне ПДФО, хоча, де-факто, нічого надзвичайного не трапиться. За змогу довічного правління російський лідер майже нічим не поступиться: шкала реально залишається такою, як була, враховуючи, що серед зазначеної соціальної групи, якої торкнеться нововведення, майже немає російських резидентів, а ті, що є, матимуть низку шляхів, аби компенсувати втрати. Це – по-перше.

По-друге, вилучені кошти повинні будуть витрачатися виключно на лікування дітей з важкими, рідкісними захворюваннями і на закупівлю дорогих ліків, техніки та засобів реабілітації. Цілі, на які пропонується їх витрачати, настільки піднесені, що навряд чи хтось буде критикувати цей політичний хід, хіба що з суто принципових міркувань. Тобто маємо справу з досить традиційною, проте красивою імпровізацією. Хоча, якщо взяти до уваги кількість тих, кого це стосуватиметься, плюс наявність іншіх програм, то робінгудівський фльор потроху розсіюєтья. Однак, пропагандистський ефект побудовано на гарному малюнку, у деталях мало хто буде копирсатися. Бо ж чи можна сперечатися з тим, що на першому місці у розвиненому соціумі повинна бути людина та її благополуччя. Мало хто за цими лозунгами побачить риття «тунелю» всевладдя для окремої людини.

На відміну від російського достатньо інертного суспільства, в умовах пандемії та соціальної кризи – в Україні досить інертна влада. Як наочно показав наш аналіз, в Росії нібито все на «відмінно»: вже сформовані адміністративно політичні технології (виверти) боротьби, або, принаймі, створено видимість дій в найскладніших «погодних умовах». Пандемія не стала чимось особливим, це черговий привід проведення у світ «вірних» рішень хазяїна. І якщо становище російської держави після ситуації з ОПЕК+ та іншої повістки – похитнулося – то владі, хоча б, вдається це влучно маскувати. Для того, аби розібратися у російськоій дійсності – мінімум, треба закінчити університет. А ось Зеленському, незважаючи на акторське минуле, не дуже вдається маскуватися, як би його до цього не спонукали. І університети у цьому не допоможуть. Слабкість влади видно навіть дрібнім торговкам або жебракам у підземному переході.


І це – якщо не сказати більше. Карантин по-українськи став відправною точкою для серйозних управлінських проблем: напруженості та протиріч у відносинах між мерами великих міст і урядом, а також – у стосунках з місцевими державними адміністраціями. При цьому на ситуації відбилися відсутність керівного досвіду та кваліфікації, необхідного рівня освіти у прем'єр-міністра, певної частини уряду і багатьох голів облдержадміністрацій, а іноді – і відверта управлінська слабкість чиновників. Багато прийнятих рішень виконувалися лише частково або з великими збоями. У той час, коли Україна повинна була готуватися до пандемії коронавірусу, колишня глава профільного відомства перебувала в публічному карантині, а у численних інтерв'ю переконувала співвітчизників, що не такий чорт і страшний, як його малюють. Стосовно лідера держави, то образ жорсткого управлінця, взагалі, не його амплуа. Тоді як сьогодні країні потрібен, а може, навіть, необхідний, Президент, який може надати суспільству ефективну систему безпеки.


Як показали карантинні події – Зеленський не є таким гарантом в очах не тільки населення, а й окремих політичних груп. Як нас потім переконували різні прес-сервіси, виявилося, відправити Скалецьку на карантин запропонував сам президент Володимир Зеленський (а, може, і не він. Логіка зняття і призначень членів уряду таємниця мадридського двору). І він же вже через три тижні відправив міністерку у відставку. А вже опісля стало відомо і про те, що саме під час буремних подій у Нових Санжарах з України величезними партіями було вивезено медичні маски. Як результат епідемію країна зустріла без масок і антисептиків у аптеках та у більшій частині лікарень, проте з новим очільником МОЗ. Який, правда, пропрацював рівно три тижні і теж був відправлений у відставку. Кадрова чехарда у МОЗ, злиденна вітчизняна медицина і перманентні спекулянтивні атаки на ринку медичних препаратів істотно послабили «імунітет» України перед коронавірусом. Так, жодна країна у світі не була повністю готова до пандемії SARS-CoV-2. Але хаотичні дії української влади на початку епідемії лише погіршили ситуацію.

Те ж стосується і уряду. Об'єктивно новий Кабмін мав би перетворитися на антикризовий орган. Проте вже у березні стало вочевидь, що уряд не стільки є антикризовим штабом, скільки виконавцем, переважно, тих рішень, які приймаються в офісі Президента і тих груп інтересів, що знаходяться за лаштунками. По суті, весна – марш слави для міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який і став таким собі гарантом у цей складний період. Не дарма у цей час стали бурхливо циркулювати чутки про прем'єрські амбіції очільника українського МВС.


Відносно Ради стало вочевидь, що у фракції-монополісті «Слуга народу» загострилися внутрішні проблеми і поглибилися певні кризові протиріччя. І Президентові Зеленському, і його офісу, а також керівництву фракції ( а це – різні групи інтересів) доведеться докладати титанічних зусилль для узгодження позицій всередині фракції. А це певної частини збільшення ціни питання і у часі, і у грошовому еквіваленті.


І нехай допоки нічого масштабного не сталося, але створюється небезпечна колізія, коли військовий агресор може скористатися ситуацією та спровокувати хвилю протестів, і, таким чином, ескалювати конфлікт на Донбасі. Нічого нового, схема цілком традиційна для РФ. А коли так росіянам набагато простіше буде диктувати умови українському центрові. Передумови є. Питання – у наявності в української влади ресурсів для протистояння викликам та власної волі на ефективну відповідь.

Інший варіант – власне «слуги», аби уникнути протестів, раптом згадають про конфлікти на Сході або загрозу захоплення окупантами Північно-Кримського каналу, і, аж до осені посилять карантин.

Дивовижні речі, однак пандемія продемонструвала, що – незважаючи на унітарний устрій – в Україні, відсутні дієві механізми «тиску» центру на регіональну владу. Хоча, начебто, регіональні еліти здатні контролювати і аналізувати ситуацію куди краще національного керівництва. Це не може не наводити на думки про необхідність включення елементів федералізму в українську практику. Інакше – ніяк. Замість того, аби займатися щурячими бігами, залицянням з керівниками регіонів, замість поступок на кшалт штучного пом'якшення карантину, можливо, варто було б передати частину тієї відповідальності, яка сьогодні зосереджена в руках центру на місця, саме тому що сьогодні Київ не здатен її нести, а регіони – ладні взяти за будь-який спосіб. Можливо бути, так було б краще. Відразу згадується приклад з єльцинською політикою федералізму, яка, до речі кажучи, допомогла утримати ситуацію у відсутності консолідації між регіонами і центром.

І думка це не нова, вона на язику відкрито і давно. Саакашвілі, тільки-но призначений на новий пост, кілька днів тому заявив, що «держави в Україні немає». Нехай з гонором, нехай голосно, але він правий. Поки центр не усвідомлює, що стратегію поведінки, і інституційний фасад – повині хоч трохи відображати реальність – нічого доброго не вийде. Хаос синонім до української системи публічного управління. Велика відмінність від авторитарної Росії мала б стати великою перевагою для України – це наявність активного соціального діалогу, конкурентного середовища, що, безсумнівно, хоч якось могли б допомогти подолати нагальні проблеми. Але, маємо справу з тим випадком, де система бюрократії робить «тільки гірше», саме тому, що її вміст не відображає реальний стан речей, реальні тенденції політичного процесу. Тому, настав час задуматися. А якщо ні то це може призвести до дуже плачевних наслідків з точки зору цілісності нашої держави.

Втім, створюється враження, що для нинішнього уряду – як для лисого ловеласа – шевелюри, можлива лише комбінація з трьох волосинок. У державі, де влада гадки не має про життя власних громадян, але й слабо уявляє що діється в підконтрольних відомствах, дарма очікувати якихось суттєвих кроків, котрі можуть реально змінити хаос на чітко та ефективно працюючий та контрольований механізм управління. Звідси - марність змінюваності кадрів. Україна нині як необізнана дитина у лахмітті, яка веде за собою сліпих. А ті – того й гляди або втратять малюка, або розчавлять його, натикаючись один на одного, або мале помре з голоду, бо ж сліпці з'їдять все, що кидає на милість вдячний слухач.

82 перегляд