• POSTUP

Як позбутися ілюзій? (Полемічні нотатки)

Оновлено: 29 вер 2019 р.

Як корабель назвете – так він і попливе. Наприклад, господарям однієї з фірм заманулося назвати своє дітище ім'ям Каменя Мертвих або Коробки Диявола – Моріоном. Камінь відомий тим, що спочатку накопичує негативну енергію господаря. Однак, коли та досягне певного граничного обсягу – Диявол відкриває коробку, а весь негатив вихлюпується на господаря, руйнуючи його життя вщент.


Чомусь про клієнтів фірми згадалося, після перегляду чергового українського ток- шоу. Програма вразила зовсім не пределекторальною бійкою – з цим все ясно. Здивувало інше. Під «шум» полеміки кандидатами та (чи) їхніми помічниками як засіб аргументації постійно озвучуються катострофічні показники української фінансової системи, що то, чесно кажучи, у нинішній ситуації варто було б тримати під сімома замками.


Ми звернемо вашу увагу на один з факторів такого стану речей, який не просто впливає на економічну систему будь-якої держави, але й існує у глобальному сенсі більш ніж 70 років у тих чи інших масштабах, і що то не був досконально вивчений в українському контексті.


Мова йде про так званий «тіньовий банкінг» (shadow banking), який неможливо швидко викоренити, але у коротко-середньостроковий період можна обмежити масштаби впливу на на систему публічного управління. Держава , міжнародні фінансові організації та кредитори зробити це просто зобов’язані.


Визначимося з дефініціями. Саме словосполучення «тіньовий банкінг» вперше було використано економістом Полом МакКалі у промові 2007 року на щорічному фінансовому симпозіумі, організованому Канзаськиі відділенням Федеральної резервної системи в Джексон-Хоулі, Вайомінг, США. У Європі та Америці тіньовий банкінг вперше привернув увагу багатьох експертів через посилення його ролі у перетворенні житлової іпотеки на цінні папери (сек'юритизації) перед початком світової фінансово-економічної кризи 2008 року. Цей механізм починався з надання іпотеки, яку потім купували і перепродавали одному або декільком фінансовим установам, до тих пір, поки вона не буде включена до пакету іпотечних кредитів, що то використовують для забезпечення цінного паперу, який продається інвесторам. Вартість цього цінного паперу була пов'язана з вартістю іпотечних кредитів у пакеті, а відсотки від забезпеченого іпотекою цінного паперу виплачувалися з регулярних платежів позичальників кредиту. Таким чином, практично весь механізм проходив поза зоною прямого бачення органів фінансового регулювання. На сьогоднішній день обсяг операцій тіньового банкінгу наблизився до 100% світового ВВП.


За визначенням Ради фінансової стабільності (FSB), тіньова банківська система включає до себе будь-які кредитні відносини за участю структур поза офіційною банківською системою. До учасників тіньового банкінгу відносяться структурні інвестиційні компанії, хедж фонди, інвестиційні банки та брокери-дилери, які здійснюють діяльність через залучення РЕПО-кредитів. Основні особливості діяльності тіньових банків полягає в тому, що вони не обслуговують реальний сектор економіки і населення (їхніми клієнтами є традиційні банки), а допомагають згрупувати отриманий банками капітал у формі похідних цінних паперів і альтернативних фінансових інструментів, тому що займають короткострокові кошти на грошових ринках і використовують їх для придбання більш довгострокових активів.»


При цьому, на наш погляд, з поля зору експертів випадає той момент, що на початку 2000-х бум тіньового банкінгу почався не в рамках західної цивілізації, а у Китаї, під впливом буму в соціалістичній економіці тієї епохи, коли дешеві кредити були доступні тільки для великих державних гравців, які через небанківських посередників кредитували тих суб'єктів економіки, що то не мали доступу до інвестицій даного роду.


Причому, мова йшла і йде до цих пір не тільки про середній і малий бізнес усіх форм власності , але й про регіональні економіки китайських провінцій, котрі – без надії на прямі надходження з держбюджету – змушені існувати, в основному, за рахунок тіньового банкінгу. Токсичність китайської економіки визначається у тому, що, незважаючи на зусилля адміністративного центру, явище стало практично легальним.

Наприклад, серед офіційних фінансових показників НБ КНР – одним з ключових є зростання небанківських організацій і небанківського капіталу. Даний показник, а також – вкрай висока ставка рефінансування – основні маркери наявності у державі розвинутої системи тіньового банкінгу, що являє собою банальну «піраміду». Поки всі рівні цієї фінансової «піраміди» працюють синхронно - економіка життєздатна. Але варто трапитися будь-якому катаклізмові – піраміда сиплеться як картковий будиночок, привівши за собою не тільки фінансовиу, але й системну кризи з усіма їх соціальними наслідками. Справа дійшла до того, що найкрупніші финансово-промислові та тіньові гравці стали надавати резервні фонди своїх установ у обіг небанківським посередникам. А це означає підвищення ризику глибокої фінансової кризи.


Щоб уникнути трагічних наслідків, принаймні, в межах національної фінансово - кредитної системи, китайський уряд, традиційно надавав допомогу державним корпораціям, якщо ті опинялися у важкій ситуації. Саме завдяки цьому, інвестиції в китайську економіку вважалися більш, ніж надійними. Тому інвестори не утруджували себе глибинними дослідженнями ситуації у китайських контрагентів.


Однак, приблизно з 2015 року, дана практика припинилася. Банкрутам було запропоновано вирішувати проблеми самотужки, що спричинило не просто кризу корпоративного сектору, а й поставило на порядок денний питання про незабезпеченість гарантій зовнішнім і внутрішнім інвесторам. Почалася втеча капіталу, перенесення виробництва і т. п.. Це поставило під сумнів конкурентоспроможність китайського національного ВВП. Справа дійшла до того, що питання тіньового банкингу стало темою обговорення XVIII та XIX з’їздів КПК.

Однак аналіз ситуації в китайській економіці – тема іншої статті. Ми згадуємо тут азійський варіант моделі тіньового банкінгу тільки як приклад спроби боротьби національного керівництва за уникнення трагічних для економіки наслідків. Перш за все, звернемо увагу на притягнення до системи тіньового банкінгу зовнішніх гравців, за рахунок яких можна відрегулювати стійкість внутрінаціональної фінансової системи; про вихід на нові фінансові ринки і отримання контролю над глобальною фінансовою системою; про виведення величезної маси національної валюти, що різко слабшає , – на нові ринки.


Мова йде не тільки і не стільки про горезвісні розрахунки у національній валюті, а й про притягнення ослаблених економік до глобальних інфраструктурних проектів – нприклад, до ініціативи «Пояс - Шлях», основні дивіденди від якої дістаються Китаю через ті ж розрахунки в юанях, поставки китайських сировини, матеріалів, робочої сили та ін. Але, заради об'єктивності, те ж саме можна сказати і про нині відроджуваний західними інтересантами транспортний інфраструктурний проект для Африки, Кавказу, Азії та Європи – так званий «Південний коридор». Хоча китайський проект є масштабнішим, фінансова сутність обох одна і та ж: прагнення до максимального здешевлення інфраструктурних витрат для національного ВВП у якості рятувального жилета для економік країн - ініціаторів; диверсифікація шляхів постачання різних видів сировини, їхніх джерел і постачальників.


Повернемося до українських реалій. Нещодавно у рамках згаданого телевізійного шоу, Юлією Тимошенко були озвучені дані про ускладнений доступ до кредитів в Україні. Вірніше, про вкрай високу облікову ставку НБУ і ставку рефінансування. Нагадаємо вам, що, відносно до трактування НБУ, дані показники, відповідно, означають:

- відсоток, під який виділяється фінансування для комерційних банків. Маючи монополію на цю операцію, НБ регулює кредитний ринок через визначення облікової ставки;

- зміну кредитних умов для організацій з метою підтримки і позитивного розвитку сфери.

За даними НБУ, облікова ставка у травні 2019 року склала 17,8% , що, за думкою Юлії Тимошенко та її опонента Євгена Мураєва, які взяли участь у передачі, – один з найвищих показників у світі. Таким чином, можливість доступу до кредитів для середньостатистичного учасника українського ринку – мінімальна. Винятком стають гравці, які мають лобістів серед впливових провладних фінансово - промислових угрупованнь.


Тобто, на тлі тотальної корупції (у 2017 Ernst & Young присудив Україні 1 місце у світі) у межах національної системи управління створені ідеальні умови не тільки для функціонування у державі розгалуженої системи тіньового банкінгу, а й для перетворення його на світовий транзитний вузол – і, як підсумокк, на сіру зону, слабо контрольовану світовими фінансовими інституціями.

Саме включеність України до світової системи тіньового банкінгу пояснює також деякі твердження, що були озвучені на згаданому ток - шоу. Наприклад, слова депутата ВРУ Євгена Мураєва про те, що в українську економіку доходить тільки до 30% кредитних коштів (якщо це відповідає дійсності), виділених Україні міжнародними фінансовими організаціями (ряд експертів стверджує, що в реальності ця частка ще нижче, вбачаючи у цьому привід для міжнародного анти-корупційного розслідування не тільки по відношенню до отримувача кредитів, але й міжнародних лобістів, включаючи посадових осіб).


Тепер подивимося, що видбувається у наших європейських партнерів. Якщо, згідно Карлу фон Клаузневіцу, «Політика – це концентроване вираження економіки», то зовнішня політика ЄС відображає безвихідні хаотичні метання європейських структур у пошуках надійних кредиторів на тлі системної кризи в Єврозоні, апофеоз якої очікується наприкінці поточного 2019 - початку 2020 років. Це пояснює також існуюче в експертному середовищі уявлення про залучення національних економік європейських країн в систему тіньового банкінгу на чолі з Китаєм. У зв'язку з цим можна частково підтримати тезу Тимошенко пр о те, що основна причина нещодавньої ситуації в ПАРЄ полягає у вкрай слабких економічних позиціях України. При цьому об'єктивно слід додати: на тлі наближення до колапсу європейської економіки – темпи європейської інтеграції підпорядковані фактору економічної стабільності. Чим нижче останній показник, тим вище анти - юніоністські настрої в ЄС. Особливо це вочевидь у середовищі країн, де вже чітко відчувається економічна криза.


Якщо це так, то єдиним способом зміцнення українських позицій на міжнародній арені стає полегшення для національного українського виробника доступу до дешевих кредитів. Це може статися тільки при опорі на національних гравців ринку (і виробників, і споживачів) як інвесторів, а також - звільнення і очищення української економіки від боргів – хай навіть через дефолт – шляхом проведення міжнародних розслідувань, у тому числі, по відношенню до міжнародних бенефіціарів кредитування. На поточний момент жодна особа чи заклад в Україні, а, тим більше, поза її межами не спроможни сказати про реальний стан (а не на паперовий) забезпеченості резервних фондів українських банків та страхових кампаній. І яка частка від цього залучена у національну економіку, а яка – подорожує за кордоном. У такому стані мова може йти тільки про ретельне вивчення стану справ та докорінне очищення – перед новим кредитуванням.


Аналізуючи попередній досвід, відзначимо, що, свого часу, шлях дефолту як засобу очіщення був підказаний єльцинській команді знаменитим американським фінансистом Стенлі Фішером, який запропонував уряду РФ на чолі з Сергієм Кирієнко через відмову від сплати зовнішніх кредитних зобов’язань країни позбутися «поганих» активів і полегшити їхний викуп міжнародними інвесторами. Завдяки цьому також активізувалися і (або) з'явилися нові національні ФПГ і різноманітні групи інтересів. В результаті баланс між внутрішнім і зовнішнім інвестуванням практично став паритетним, відбулася зміна еліт, було підготовлено основу для широкої структурної реформи управління. Російський дефолт 1998 року повинен стати уроком для української економіки не тільки з точки зору попередження наслідків та залучення інвестицій. Боротьба між світовими центрами світового тіньового банкінгу – США і Китаю – диктує також жорстокість боротьби за контроль над міжнародними організаціями, включаючи такі міжнародні фінансові структури як World Bank і IMF. Що це означає для України?


Якщо коротко – у держави може з'явитися шанс в організаціях, орієнтованих на співпрацю з США, таких, як WВ. Перспективи Києва в європейських фінансово- кредитних організаціях різко скоротяться. Наприклад, українській стороні варто проявити активність у зв'язку з приходом нового керівника World Bank, який оголосив про перегляд програмних пріоритетів. 5 квітня поточного року президентом Групи Світового Банку було обрано Девіда Р. Малпаса. Подія була проігнорована українським політикумом у зв'язку з президентськими виборами. А дарма: колишній заступник міністра економіки США з міжнародних питань повторив тезу президента США Дональда Трампа про те, що в інтересах Сталого Розвитку WB повинен переглянути власну інвестиційно – кредитну політику, орієнтовану, у першу чергу, на Китай як найбільшого отрімувача кредитів банку, і на китайські інфраструктурні проекти, такі, як «Пояс - Шлях». Для Китаю це означає поглиблення кризи, а для його партнерів з числа учасників глобальних ініціатив – розставання з мріями про китайські інвестиції і жорсткість т. зв. боргової дипломатії КНР, що то широко практикується китайською стороною за мірою поглиблення світової кризи. Якщо для Трампа перегляд кредитної політики WB - аргумент тиску на китайське керівництво, то для Китаю–- аргумент для мобілізації європейських сил з метою обрання прокитайського директора IMF, якого традиційно вибирають з числа європейців. Для цього китайцям потрібно мати контроль над європейськими структурами, які визначають політику ЄС за стратегічними напрямками.


Залученість національних держав до системи тіньового банкінгу – в тому числі – на фоні поглиблення кризи – безпосередньо вплине на рольові позиції останніх та їхню гру в європейських організаціях. Швидше за все, європейським лобістам Китаю вдасться виконати поставлене завдання. При тому, що вони слабко уявляють, до якої халепи потрапили. Але зараз для європейського політикуму важливіше вирішення нагальних завдань – насамперед, залучення коштів для просування своїх короткострокових амбіцій. Це для європейських партнерів України важливіше, ніж занурення у роздуми про те, що буде через 3-5 років. Оскільки за дії нинішніх політиків і чиновників доведеться відповідати наступникам.


У зв'язку з цим, доречно було б інакше подивитися на широко обговорюваний реваншистський «успіх» РФ в ПАРЄ. Наприклад, українській стороні слід було б звернути увагу на те, що ситуація з ПАРЄ і нібито «успіх» Росії аж ніяк не є самостійними діями керівництва РФ або російської дипломатії, а європейські лобісти Росії, у першу чергу, працюють в інтересах свого основного кредитора Китаю . Таким чином, російська сторона сподівається отримати хоча б обмежений доступ до проектів, які кредитуються IMF. Тобто критично залежна від Китаю Росія зараз вимушена діяти за китайськими лекалами, за якими основним методом посилення впливу в Європі якраз є т. зв. «боргова дипломатія». Це служить одним із інструментів протидії російсько-китайської експансії у міжнародних структурах. Для України, таким чином, нагальним стає зближення з групами фінансових інтересів, здатних протистояти Китаю у боротьбі за Європу. Інша справа, що жоден з українських президентів не додумався для ціх пір замість аморфного і неповороткого Міністерства закордонних справ в його традиційному розумінні – створити нову структуру, орієнтовану на зовнішньо-економічну ефективність, коли всі супутні консульсько - дипломатичні підрозділи стали б працювати як інфраструктура – тобто здійснювати рутинні дипломатичні функції та процедури і обслуговували інтереси основних підрозділів.


Особливо це актуально зараз, коли, по-перше, перед Україною стоїть питання про протидію борговій дипломатії – з будь-якого боку. По-друге, коли країна повинна поставити перед зовнішніми кредиторами дилему: або відмова української сторони від виплати неправомірного зовнішнього боргу та відсотків за його обслуговування – і тоді кредитори не отримають нічого. Або – як поступка Україні – відмова кредиторів від відсотків за обслуговування і зобов'язання щодо їхнього жорсткого політичного лобізму українських інтересів у міжнародних структурах – тоді кредитори не отримають додаткову вигоду, але основні суми кредитів будуть повернуті.


Зрозуміло, що для всіх зацікавлених сторін другий варіант більше заслуговує на увагу.

Однак, для його здійснення повинні бути проведені міжнародне незалежне антикорупційне розслідування як всередині України, так і серед зовнішніх лобістів, включаючи лобістів у міжнародних організаціях – як було сказано вище, а також міжнародний аудит всієї української фінансово – кредитної системи. Причому, покарання винних не має стати самоціллю розслідування. Головне – повернення кредитних коштів, які не дійшли до української економіки і погашення за їхній рахунок частини зовнішнього боргу. Є ще один вихід: відмова України від власних амбіцій самостійного гравця у відповідь на пресинг боргової дипломатії з різних боків. Варто сказати прямо: даний шлях не обіцяє ніяких радісних перспектив. Україна перетвориться на банального сателіта, весільного генерала, про який іноді будуть згадувати хіба що під час урочистостей.


А тепер розглянемо більш пильно ситуацію навколо економік тих країн, які стали драйверами повернення Росії в ПАРЄ, і, тим самим, учасниками сучасного Мюнхенської змови. Бо, як відомо, агресорові неможливо догодити – його апетити завжди будуть рости в міру ослаблення опору. Знову звернемося до термінології. Згідно Словника банківських термінів, боргова дипломатія як вид економічної дипломатії – це «найважливіший засіб зовнішньої політики держави з використанням можливостей традиційної дипломатії та структур бізнес-спільноти у досягненні одночасно зовнішньо-економічних та політичних цілей. Боргова дипломатія як вид Економічної дипломатії необхідна для опису механізмів і методів залучення держави (держав), капіталу та бізнесу до зовнішньоекономічної діяльністі засобами зовнішньої політики у двох – багатосторонніх міжнародних відносинах, шляхом залучення до системи боргових зобов'язань більш слабких зовнішніх акторів на свідомо непаритетній основі. Простіше кажучи, боргова дипломатія – свого роду вибудовування «піраміди», до якої втягують слабких гравців та змушують виконувати послуги, роботи і т.ін. на суми, адекватні за розмірами виділеного країні – боржнику кредиту. Однак, замість обіцяного фінансування та великих дивідендів (не тільки державі, але й національним провладним групам інтересів), за фактом кредитори пропонують боржникам розплатитися виконаними роботами або послугами за рахунок національних бюджетів чи надати доступ до стратегічно важливих активів. Або (у разі опору та відмови боржника) – шляхом зміни влади.


Прикладом може служити залучення до БРІКС - ПАР, коли президенту Джейкобу Зума було обіцяно не тільки численні кредити і фінансова допомога для національної економіки, але, у першу чергу, фінансування галузей та об'єктів, контрольованих президентських кланом. У відповідь на обіцянки китайській стороні було не тільки надано доступ до економіки ПАР, а й сам президент Зума став основним посередником у просуванні китайських інтересів по всій Африці, в цілому, і до континентальних організацій, зокрема. У результаті, коли китайська сторона отримала контроль над стратегічно важливими для економіки КНР країнами-експортерами, а також континентальними організаціями – політична кар'єра Зуми пішла на спад і закінчилася імпічментом. Китайці рятувати Зуму не стали. Приблизно те ж саме відбулося з попереднім прем'єр-міністром Пакистану Шахід – Хаканом Аббасі, противником інфраструктурних проектів на кшталт «Пояс - Шлях», у межах якого – замість очікуваних реальних інвестицій в будівництво інфраструктури – уряду було запропоновано вести фінансування з бюджету Пакистану повністю за рахунок погашення частини національного боргу перед Китаєм. Але стійкість прем'єра та його відмова від китайських пропозицій стали причинами відставки пакистанського лідера.

Оскільки кількість подібних Пакистану «бунтарів» збільшується - став тріщати фундамент такої потужної міжнародної прокитайской організації як АСЕАН, чим скористалися американські опоненти КНР, ініціювавши створення під дахом Індії аналогічної організації, що об'єднала під новою вивіскою колишніх китайських партнерів.

Хіба не те ж зараз відбувається і у ПАРЄ, і в ЄП?


Згаданий раніше тіньовий банкінг – породження корупції. Але і те, що відбулося у ПАРЄ – теж породження корупції та політики боргової дипломатії. Якщо взяти до уваги російську та китайську участь у фінансуванні політичних сил, що увійшли до нового ЄП, російську (китайську) участь в економіках країн, які проголосували за повернення Росії в ПАРЄ, а також – залученість колишніх і діючих правлячих європейських еліт до російських (китайських) проектів – картина стає більш ніж ясною. Далі слід розглянути голосування Італії, Туреччини і Німеччини. Наприклад, Німеччина є одним з найбільших експортерів до Китаю. ФПГ, близькі до кол. канцлера Герхарда Шредера, який зараз очолює консорціум «Норд Стрім - 2», – пов'язують вихід з кризи і підйом німецької економіки зі створенням у країні найбільшого у Європі транспортно-інфраструктурного хаба, який буде побудований з китайською участю але під російською вивіскою. Або візьмемо загадкове голосування за повернення Росії до ПАРЄ представників німецьких «зелених». Це деякими німецькими експертами також пояснюється отриманням частини дивідендів від «зеленого бондування» (торгівлі цінними паперами, доходи від якої йдуть на цілі екології). Більшу частину дивідендів отримує Китай (саме його інтереси стоять за нібито британської ініціативою ЗБ). Але щось перепадає і німцям. Так що до німецького політикуму ніяких питань з приводу підтримки Росії бути не може.Голосування за повернення Росії в ПАРЄ з боку делегації Туреччини говорить тільки про одне: глибоку системну кризу в країні – як політичну, так і фінансову, електоральні провали правлячої партії на чолі з президентом Ердоганом – це те, що не дозволяє турецькій стороні відволікатися на сентименти на кшалт підтримки братів – киримли.

Іншим прикладом подібного ходу подій, мотивованого глибокою системною кризою, є позиція італійської делегації. Описуваниа криза, що вибухнула, перш за все, у банківському секторі Італії, завдяки кредитуванню турецьких банків, у тому числі, через участь в тіньовому банкінгу. Турецькі банки не змогли вчасно розплатитися – і, як результат, – токсичність італійського фінансово-кредитного сектора почала активно поширюватися на пов'язані з ним фінансові сектори Франції, Іспанії, Португалії та т.д.

Ще один чіткий маркер – вибоп у ПАРЄ делегації Молдови. Вибір молдавської делегації, не тільки чітко продемонстрував, чиї інтереси стоять за тими подіями, які відбулися нещодавно у Кишиневі. але й пояснив досить мляву реакцію на події з боку європейських структур. Незважаючи на загрозу побачити російські танки близько кордонів.

Відповідно, представники цих країн будуть голосувати за тих, хто дасть дешеві кредити. Україна такі кошти надати не може. Росія – теж. Але за спиною останньої знаходиться глобальний спонсор – Китай. Ціна питання не така вже й велика, особливо, якщо згадати коефіцієнт корисної дії від задіяння європейців у сценаріях російських / китайських спонсорів.

_______________________________________________________________

Підсумовуючи, можна сказати небагато.

Зараз лунають взаємні звинувачення української влади та опозиції у відсутності з обох боків патріотизму або недостатньої інтенсивності умовлянь – переговорів української делегації з єврочиновниками та національними делегаціями країн - членів ПАРЄ. Такі звинувачення не варті уваги: це лише випуск пари, свідоцтво безсилля і нерозуміння того, що відбувається.

Не так і не з тими варто перемовлятися. А ось для того, щоб зрозуміти, як і з ким, – потрібен зовсім новий мозковий центр, який буде працювати на випередження, який замінить собою незграбного і неповоротлівого монстра під назвою МЗС.

Але для того, щоб спілкуватися і домовлятися на паритетних засадах, потрібно мати волю до самоочищення, потрібно міняти не тільки обличчя, але і сам підхід до зовнішньої економічної політики країни. Потрібно чітко визначити та конкретизувати інтереси України і створити єдину команду, уповноважену вести будь-які формальні або неформальні переговори від імені України, з широким консенсусним представництвом найвпливовіших груп інтересів. Нарешті, варто позбавити себе романтичних ілюзій про традиційний спосіб ведення міжнародних економічних відносин, мрії про те, що інші держави завжди будуть підтримувати Україну тільки завдяки статусу українських «партнерів». Прийшов час прагматиків. Якщо цього не зрозуміти, то Україна може опинитися у ролі обдуреної дівчини-підлітка, яка про власну вагітність дізналася тільки під час пологів.