• POSTUP

Тіні та примари Великого Відродження

Оновлено: 27 груд. 2021


11 листопада 2021 Китай оголосив про початок нової ери у власній історії – Епохи Великого Відродження. Лідер країни Сі Цзяньпін тепер офіційно має перетворитися на «Кормчого китайського Відродження». Все це сталося у межах 6 Пленуму Центрального Комітету Комуністичної партії Китаю 19-го скликання.


Офіційні ЗМІ називають захід, що відбувся, не інакше, як «доленосним». Доленосність його полягає у тому, що фінальна резолюція Пленуму, вперше за багато років, проголошує такий статус центральної влади, який майже однозначно асоціюється зі словом «сталінський».


Чому? По-перше, у ньому відкрито йдеться про «вирішальну», «основну роль Сі Цзяньпіна у справі «Великого Відродження китайської нації». Остання ідеологічна праця Сі Цзяньпіна, що то присвячена «соціалізмові з китайською специфікою», характеризується шанувальниками з партквитками КПК – як «квінтесенція китайської культури». Партію, армію та народ закликають згуртуватися навколо ЦК КПК, «ядром якого є товариш Сі Цзяньпін».




Тобто ми з вами стаємо спостерігачами старту масштабної пропагандистської кампанії, яка починається з пісочниць для малечі – і закінчується медіа-джерелами для всіх іншіх китайців. Сі Цзяньпін відтепер звеличується як «правитель», рівний Мао Цзедуну і Ден Сяопіну.


«Товариш Мао привів країну до перемоги над гнобителями, товариш Ден приніс процвітання, а тепер товариш Сі веде народ у нову еру національної могутності», – йдеться у підсумковій резолюції Пленуму, яка узагальнює всю історію КПК.


Документ викладено на 531 сторінці, і майже третина його присвячена дев’ятьом останнім рокам правління Сі Цзяньпіна (що не так вже й багато у порівнянні зі сторіччям правлячої партії).


   Таким чином, згадана резолюція  –  це гімн лідерові, який вперше в історії комуністичного Китаю посідає всі три ключові посади у партії та державі: тобто є Генсеком КПК, Головою КНР та керівником Центральної Військової Ради.

Подібні резолюції у дусі часів «сталінського культу особистості» щодо історії Компартії Китаю та ролі її лідера раніше приймалися всього двічі: у 1945 році, при Мао Цзедунові, та у 1981 році, при Ден Сяопінові. Однак, не все так просто. У попередніх дослідженнях, ми зробили акцент на тому, що внутрішня політика Китаю, у тому числі, – ідеологічна, змінювалася, у залежності від зовнішніх умов.


За свого першого терміну, Сі позиціонував себе як «політик нового формату», і, завдяки підтримці «шанхайською» ФПГ, створив такий собі образ керівника «європейського типу», який робить ставки на некомуністичні партії , меншини та регіональні еліти (тоді навіть не святкували 1 травня). Проте, у 2017 році відбулася зміна парадигми зовнішньої політики КНР – від двоєдиного курсу «вітати у себе» (qingjinlai) і «йти зовні» (zouchuqu).



Тоді Сі Цзіньпін привніс у китайську зовнішню політику чотири нові ідеї:
-        новий тип відносин великих держав, 
-       дипломатія великої держави з китайською специфікою, 
-       побудова глобального суспільства з єдиною долею 
-       новий тип глобальних відносин.

Жодному китайському лідерові ще не вдавалося так завантажити роботою іноземних аналітиків, як за часів правління Сі: світове експертне співтовариство невтомно намагається усвідомити сенс і наслідки цих концепцій. На 19 з'їзді про «Велике Відродження китайської нації» у доповіді Голові КНР згадується 27 разів, про «глобальне суспільство з єдиною долею» – 6 разів, а ініціативу «Один пояс – один шлях» – 5 разів.


До речі, така публічна комунікація, є абсолютно нетиповою для Китаю – це вимушений захід, що застосовано аби залучити на свій бік представників «традиційної прокомуністичної еліти». Маневр Сі не вдався, навіть незважаючи на його палке бажання. А створений лідером паралельний уряд, у вигляді Національного комітету з розвитку та реформ – різко налаштував проти себе регіональні та місцеві еліти, у тому числі, партійні, котрі й понині групуються навколо попередника Сі Цзяньпіна – Ху Цзінтао.


Останній, до того ж, дуже активно вів боротьбу з тіньовим банкінгом – фінансовою основою діяльності «шанхайців». Відповідно, опоненти Сі мають достатнє досьє, яке, у разі надання публічності , стане привідом для відсторонення нинішнього лідера від влади.


Пов'язано це також з тим, що угруповання Сі аж ніяк не влаштовує багатошаровий механізм ротації вищіх партійних чинів, що традиційно існував у Китаї стільки, скільки існує Комуністична Партія (ми говорили про це у попередніх дослідженнях. Наприклад, про постійну комісію ВЗНП) – адже це вимагає зайвих витрат ресурсів для усунення конкурентів.


Існуюча раніше складна модель «політична вага –політичний інститут» не давала гарантії безстрокового перебування на посаді голови партії та держави. Судячи з усього, публічні кроки, які спостерігаються зараз, пов'язані з тим, що «шанхайці» кидають усі ресурси на боротьбу з конкурентами. Тобто, те, що відбулося на Пленумі– тільки початок.


Апогею боротьба сягне восени, на ювілейному ХХ з'їзді Компартії Китаю, на якому має бути змінений традиційний порядок обрання голови партії та держави.

Для майбутнього Сі і тих, хто стоїть за ним, – це завдання номер один. Але змінити порядок обрання можна тільки за умови одностайності ЦК КПК. Якого й по досі у керівному партійному органі не спостерігається.


Кілька останніх років ставки «шанхайців» було зроблено на низові партійні організації – на противагу регіональним елітам. Проте яка може бути підтримка, коли від регіонів вимагають «натягувати статистику», коли економіка «надувається» від бульбашок прострочених кредитів, а держава робить все, аби іноземці перестали інвестувати, бо саме останніх оголошено «ворогами Піднебесної»? Раніше ми присвятили окрему статтю тому, як популістські кроки у сфері економіки призвели до страшних наслідків – наприклад, до відміни страхування іноземних інвестицій у китайські державні підприємства.


Але, головне, що в ЦК КПК одностайності – немає, і, у зв'язку з тим, демонстрування «шокуючих економічних успіхів» не завжди виглядає вирогідно. Як ми про згадували раніше, – це пов'язано і з провальними реформами у сфері державного кредитування, і зі зміною рівня інвестиційної привабливості, і зі змінами системи статистики, які чітко демонструють, що гонитва за збереженням влади не може призвести ні до чого хорошого, якщо соціальне благополуччя стає у цій боротьбі – засобом сплати.


Наприклад, багатомісячні демократичні протести у Гонконзі Сі придушив впровадженням жорсткого закону про держбезпеку, повністю підпорядковуючи місцеву політичну систему Пекінові. Чим поставив під велике питання правомірність двосторонніх угод відносно повернення колишньої колонії до складу КНР. Тобто, наслідки більш, ніж негативні.


Економічні заходи, що було вживано «шанхайцями», значно зменшили соціальну базу Сі.

На самому початку знаходження на посту національного Лідера прихильниками Сі Цзяньпіна були селяни, що мігрують до великих міст, містяни, котрі їздять на роботу до повітів та повертаються того ж дня додому (тобто, зацікавлені у доступності іпотечних кредитів), національні меншини, яким було обіцяно захист громадянських прав, – у тому числі, дотримання релігійних свобод. Саме тоді були випущені з в'язниць і таборів, сотні тисяч членів секти Фалуньгун (створеної американцями), основною метою якої вважалося ідеологічне руйнування КПК.


Окрім того, Сі на початку свого шляху як голови держави зробив ставку на некомуністичні партії та молодь, які, за гадкою «шанхайців», мали змістити стару партійну еліту.



Влада Китаю стратила відомого міліардера Лю Ханя

Цього не сталося, оскільки позиції опонентів Сі всередині ЦК залишилися вкрай міцними, а друга за значимістю людина у країні – прем'єр – міністр Лі Кецянь є ставлеником головних внутрішньопартійних опонентів Голови КНР з угруповання Ху.


Розвиток протиріч – фінансово-економічних, соціальних, політичних не дозволили Сі Цзяньпіну виконати обіцянки, дані на ХVIII з’їзді КПК. До того ж, у регіонах і на місцях, по мірі поглиблення структурної кризи, зміцнилися позиції старої партійної еліти, незважаючи на масштабні чистки.


Деяка її частина пішла на співпрацю з «шанхайцями» і сподівалася отримати місця в провідних партійних органах – ЦК, Комісії Партійного Контролю і т. п.



Проте «перебіжчики» обіцяного не отримали, навіть не зважаючи на те, що саме вони стали архітекторами системи репресій проти внутрішніх ворогів. Однак це стало наочним прикладом для інших і змусило решту міцніше згуртуватися навколо Ху.

Підсумовуємо: бути китайським варіантом Горбачова – у нібито ліберального лідера не вийшло. Тому Сі та прибічники різко змінили курс у бік традиційної схеми, впадаючи в іншу крайність, і почали… відрощувати сталінські вуса. Тобто, ставити не на псевдо-демократів, а на зачистку та перефарбування регіональних еліт, тільки тепер з іншим забарвленням.


Сі та «шанхайці» не тільки підготувалися до третього терміну, але й, до довічного правління. Однак те, що відбувається зараз, скоріше, свідчить, що події йдуть по незапланованому сценарію. У що виллється для світу міжусобна боротьба голів Червоного Дракону– важко передбачити.


Проте сьогодення спостерігати сумно. Тому що доля найважливішого на світовій арені стратегічного суб'єкта підпорядкована владним амбіціям окремого політика чи угрупування. Михайлові Горбачову, мабуть, гикається, але складно у цьому контексті не згадати його ім'я. Бо ж знаємо, до чого призвели такі надмірні амбіції на тлі радянських лаштунків.


У той же час, як зазначає Bloomberg, те, що Сі формально вдалося переконати майже 400 членів ЦК КПК погодитися з його баченням, начебто дає зрозуміти, що у нього достатньо прихильників, аби остаточно закріпитися в ролі безстрокового правителя.


Тим більше, – додає Агенція, – що за десять років свого правління Сі в ході масштабної антикорупційної кампанії нібито усунув будь-яких внутрішньопартійних конкурентів. Тому можна було б зробити висновок, що серед членів Постійного комітету Політбюро ЦК КПК немає людини, яка володіла би достатнім віком і досвідом, аби хоча б вважатися наступником. Але компроміс – не дорівнює консенсусові. Можливо, тому «шанхайці» використовували гасла про необхідність оновлення та омолодження керівних партійних кадрів.


І ті, хто добре пам'ятає нову історію КНР, проводять паралель все з тим же Мао, який для силової боротьби з опонентами створив загони хунвейбінів, а сам рух почався під гаслом «вогонь по штабах!», опублікованому в першому дацзибао, авторство якого приписують особисто Мао Цзедуну.  

Гасло означало «критику ревізіонізму та бюрократії». Реалізовували це гасло молодь – хунвейбіни і робітники – цзаофани. Спочатку ініціатива революційних груп зводилася до критики неугодних керівників. Потім – студенти почали штурмувати приміщення парткомів, адміністрацій вузів і підприємств, викидаючи керівництво на вулицю.


Коли нова еліта з числа нових ставлеників та адептів Сі почнуть штурмувати парткоми та адміністрації залишається тільки гадати, бо ж «старі» не поступляться місцем без бою.


Тепер ще про одну помилку, яка може не тільки завести «шанхайців» та їхнього висуванця у глухий кут, проте стати каталізатором програшу у битві титанів. Згадаймо цитату з Мао: «Релігія повинна підтримувати партію». Релігійний мотив відіграє велику роль у сучасному Китаї.


«Ми повинні рішуче перешкоджати інфільтрації через релігійні організації екстремістів і захищатися від їхніх ідеологічних диверсій», – заявив Сі Цзяньпін, виступаючи на дводенній Національній конференції з питань релігії, що то пройшла у Пекіні в 2018 році.

Релігійна політика Комуністичної партії Китаю у період правління Сі Цзяньпіна набула ряд специфічних рис, що являють собою  свідчення досить глибоких протиріч та зсередини руйнують державу як мифічного колоса. 

На офіційному рівні свобода совісті громадян Китаю закріплена у Конституції, а також підтверджується низкою законодавчих актів і партійних документів. Однак у руслі віросповідальної політики КПК все ясніше позначається висунення одних конфесій на перший план – на тлі утиску інших. Так, буддизм, конфуціанство і даосизм поступово переносяться у поле культурної спадщини Піднебесної і застосовуються у межах просування «м'якої сили».

У той же час, представники мусульманської та християнської громад і сангхи буддистів Тибету піддаються очевидній дискримінації, вираженої у постійному контролі партійно-державних органів за релігійною практикою, нав'язуванні змін на доктринальному рівні і т. д., – аж до ув’язнення у т. зв. «табори перевиховання».


Передумови такої позиції об'єктивні: релігійний вплив на населення втілюється під гаслом максимального збереження культурної автентичності. Відродження китайської традиційної культури – один з аспектів реалізації Концепції «Китайської Мрії» про Велике Відродження китайської нації, висунутої Сі Цзяньпіном у 2014 році.


Але при цьому йдеться лише про відродження тієї частини китайців, які належать до титульної більшості – хань або ханьцзи. При цьому відбір партійних і керівних кадрів проходить саме за ознакою національної та релігійної чистоти. У цьому Сі мало відрізняється від попередників.

За часів правління Сі ідеї та принципи «трьох великих навчань» – конфуціанства, даосизму і ханьского буддизму – стали активно просуватися і всередині країни, і за її межами, як частина традиційної культури Китаю. На думку ряду дослідників, керівництво КПК розцінює розвиток цих навчань як противагу впливу ісламу та християнства як чужих національному менталітетові.


Влада Китаю тепер, як ніколи, благоволить до діяльності буддійської сангхи КНР, бо ж,  у порівнянні з іншими конфесіями, буддизм найбільше підходить на роль політичного інструменту впливу на маси в руках уряду.

Це пояснюється двома найважливішими факторами. Буддизм – найчисленніша конфесія у Піднебесній з 5 офіційних. Згідно з даними дослідницького центру Freedom House, чисельність віруючих у Китаї становить 350 млн. людей, з яких буддизм сповідують від 185 до 250 млн. людей.


Уряд КНР сприяє розвиткові «буддійської дипломатії» Китаю на міжнародній арені, у межах політики «м'якої сили». З огляду на те, що більшість буддистів мешкає на території Азійсько-Тихоокеанського регіону, керівництво КНР застосовує буддійську дипломатію у відносинах з сусідніми державами відразу декількох регіонів: Південно-Східної Азії, Південної Азії та Далекого Сходу (Росія, Республіка Корея, Японія).


Незважаючи на номінальну підтримку свободи совісті, насправді у країні спостерігається посилення жорсткості релігійної політики, переслідуються віряни та служителі культів чотирьох релігійних громад – протестантської, буддистської сангхи Тибету, мусульман Нінся-Хуейського та Сінцзян-Уйгурського автономних районів. Саме іслам, християнство та тибетський буддизм для КПК фактично асоціюються із загрозою іноземного впливу на відміну від даосизму та китайського буддизму, які проголошуються партією елементами «традиційної культури» Піднебесної.


Виправні табори у Синьцзяні довели свою ефектівність - заявляють у КНР

Доповідь незалежної організації Freedom House виділила 4 ключових аспекти, за якими релігійна політика п'ятого покоління керівників відрізняється від політики попереднього уряду Ху Цзіньтао. Так, мова йде про:

· Посилення законодавчих рамок – що то пов’язане з прийняттям нових правових документів на національному та місцевому рівнях; оновлення правил у сфері релігії на національному рівні, введення місцевих правил, які забороняють носіння релігійного одягу в Сіньцзяні, та принципів керівництва стосовно випадків самоспалення у Тибеті;

· Нові закони про національну безпеку і боротьбу з тероризмом, які включають положення, котрі можуть бути використані для виправдання дій, спрямованих на придушення мирної релігійної практики.

· Розширення кола об'єктів репресій; застосування покарань до людей, які здійснюють повсякденні акти релігійної діяльності, такі, як молитви у громадських місцях, запалювання ладану або перегляд релігійних відео.

· Підвищення ступеню державної участі у повсякденному релігійному житті. Найбільш явно це виражається у постійному розміщенні представників влади у місцях відправлення культу. Крім того, держава втручається у глибоко особисті рішення віруючих, такі як носіння хустки, бороди або дотримання релігійних постів.

· Адаптацію релігійного контролю до нового технологічного середовища: застосування різних способів електронного спостереження – від відеокамер і безпілотних літаків до моніторингу онлайн-активності у місцях громадського поклоніння, часто відвідуваних віруючими.


У міру розповсюдження та використання смартфонів влада стала блокувати конкретні додатки, переслідувати користувачів за зберігання релігійного контента або поширення інформації про порушення релігійних прав.


Крім перерахованих вище характеристик релігійного контролю чинного уряду, існує ще один ключовий елемент у сучасній інтерпретації свободи віросповідання громадян: у релігійній політиці Китаю широко застосовується практика релігійного «перевиховання».

Для цього існує розвинута система трудових таборів, активно задіяна на будівництві глобального інфраструктурного проекту «Пояс – Шлях».


Незважаючи на міжнародні зобов'язання Китаю поважати свободу релігійних переконань, режим виділяє значні ресурси з метою впливу на зміст релігійних навчань, текстів і свідомість окремих віруючих. У відображенні ідеологічних засад релігійної політики партії ці ініціативи часто вимагають, аби віруючі відмовлялися від основних релігійних принципів своїх конфесій або активно їх порушували.

Так само на території КНР активно здійснюється практика залучення державою релігійних організацій або дослідників до вивчення теологічних навчань з метою виділення елементів, сумісних з ідеологією КПК. Результатом цієї роботи стають різні публікації і вказівки, що поширюються серед священиків і віруючих.


Для протестантів таким прикладом служить спроба послабити традиційну доктрину «виправдання вірою», що має призвести до примату партійно-державної влади над релігійними авторитетами.

Для мусульманської громади СУАР та громади будистів Тибету втручання КПК у релігійну діяльність виражається у складанні релігійних текстів та їхнього примусового поширення відповідними священослужителями.


Різні форми «патріотичного перевиховання» є невід'ємною частиною підготовки релігійних лідерів державою в процесі надання дозволів на паломництво або поїздки за кордон, отримання державних посад або фінансування.


Деяких районах Сіньцзяну мусульмани, які хочуть отримувати соціальну допомогу або зберегти державну посаду, повинні підписувати обіцянки не дотримуватися Рамадану. Лідери католиків змушені брати участь у церемоніях, котрі очолювають єпископи, не призначені Папою. Втручання партії у релігійну сферу, ймовірно, буде тільки набирати інтенсивності у найближчі роки, якщо Сі Цзяньпін залишиться при владі. Поки що він поставив перед партійними функціонерами завдання максимальної «китаїзації» релігій з іноземним корінням, що має на увазі втручання у релігійну діяльність всіх конфесій.


Відомо: пристрастю «шанхайців» є фінанси та кредити.


Проте, діяльності Сі та його партнерів – у релігійній сфері – ми приділили у своєму дослідженні не дарма. Ключем до розуміння нашого замислу послуговує цитата з виступу Сі на згаданій вище конференції 2014 року: «Китай повинен мати свого власного Далай Ламу».


У перекладі на практичну мову це означає, що для зміцнення контролю як над країною, зокрема, так і регіоном, в цілому, оточення Сі готове явити країні нового представника Бога на землі, котрий не тільки дозволить тримати контроль над віруючою частиною населення і вести маси в потрібному напрямку, але і, врешті-решт, посилити китайську експансію до інших регіонів.

Наш аналіз, на перший погляд, може здатися неструктурованим – так неструктурованою, проте такою ж хаотичною та іноді – загадковою – є політика Сі, його оточення та внутрішньо-владних опонентів. Все, про що ми розповіли, здається цілком логічним плодом дій, спрямованих тільки на одн мету і на одне ім'я. В умовах непередбачуваного результату. Причому, не тільки для Китаю, але й світу, в цілому. Як непередбачуваним є сам майбутній розвиток Китаю, чиє суспільство виховано на багатотисячолітній традиції змов. заколотів та нещадної боротьби всіх проти всіх.


104 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі