• POSTUP

Саботаж ниціх обіцянок: російська модель економічного оптимізму


Підсумковий моніторинговий реліз за січень-лютий 2020 року

(Матеріал підготовлено у межах аналітичного проекту «Динамика російського політико-економічного простору»)


Короткий огляд підсумкового аналітичного материалу допоможе читачеві визначити основні російські політичні тренди перших місяців поточного 2020 року за кількома напрямками державного розвитку, позначивши канву того, що відбувається. Перш за все, мова йде про зміни зовнішньо-економічної та політичної кон’юнктури (китайський фактор, світова криза) та стагнації російської економіки; трансформації внутрішньоелітніх моделей та дизайну російської політії, їхня фрагментація; та, відповідно, проведення конституційних реформ як формалізації та відзеркалення системної кризи у змінах політичної ситуації.


Ключові слова: світова економічна криза, фактор коронавірусу, падіння юаню, падіння валют пострадянських країн, монетарна політика РФ, трасформація еліт, «Роснєфть», газовидобування, продаж Сбєрбанку РФ, Сєчін І., поляризація провладного оточення РФ, боротьба російських лідерів, контроль над владою, конфлікт інтересів, групи еліт, що невизначилися, причини падіння рейтингів.





Початок 2020 року забарвлено темними фарбами. Січень-лютий продемонстрували, що цього року, швидше за все, до маси існуючих проблем додаються нові, причини та джерела виникнення яких необхідно шукати не тільки і не стільки всередині Росії, проте, за її межами.


Оскільки наповнення російського бюджету вкрай експортоорієнтоване. Нещодавно Росстат оголосив дані, згідно з якими, за перший місяць цього року російський ВВП зріс усього на 0,5% у порівнянні з січнем 2019 року. Водночас, стало відомо про новий рекорд обсягів чистого відтоку капіталу з Росії – за минулий рік він становив $ 76 млрд, перевищуючи у 1,9 рази показники річної давнини за той же період. У 2019 році темпи збільшилися та опинилися на відмітці у $ 42 млрд. До мінімуму скоротилися й обсяги іноземних інвестицій у російську економіку, продовжують падати реальні доходи населення, а зовнішньоторговий обіг, що то намагалися відновити протягом двох останніх років, без сумніву, котиться додолу.


Із невтішними прогнозами до нас звертаються фінансисти з «гучним» іменем, починаючи від славетного Стенлі Фишера – закінчуючи директоркою-розпорядницею МВФ Кристалиною Георгієвою, чия заява про вступ світової економіки у період глобальної економічної кризи, аналогічної «Великій депресії» 1932-1939 рр., перетворилася на центральні заголовки матеріалів світового медіа-простору.


Як бути? Аналізуючи російські реалії, ми дозволимо собі провести історичну аналогію. На наш погляд, Росія пробує у даному сценарії грати роль «молодого хижака», яку колись по черзі виконували Німеччина та СРСР. Якщо згадати, що Німеччину на експансіоністську політику, окрім загальносвітової кризи, штовхнув конфлікт між економічними наслідками поразки у Першій світовій війні та інтересами національного капіталу, що то розвивався (а молодий німецький капіталіст бачив свій порятунок у швидкому завоюванні чужих ринків, на які «старі» гравці його не пускали), то стратегія поведінки нинішніх російських фінансово – промислових груп, судячи з усього, має одну й ту ж мотивацію, і ті ж вихідні умови, як у Німеччині 30-х рр.. Принаймні так виглядає з боку.


Але! Нажаль, між росіянами та німцями існує велика різниця, Перш за все, у ментальному прагненні німців підкорятися та слідувати правилам. У нинішній Росії, навпаки, криза поглибила системний хаос за вертикаллю, а нескінченні переділи ринків – як всередині країни, так і ззовні – призводять не тільки до дезорієнтації потенційних зовнішніх інвесторів, але й до різкої поляризації правлячих еліт по відношенню одна до одної та до своїх попутників.


Окрім іншого, передумовами до невтішних прогнозів у російській економіці стали досить об’єктивні економічні процеси: уповільнення росту глобального ВВП, економічні міхури фондових ринків, у першу чергу, азійських, на які російські гравці намагаються переорієнтуватися, підвищення мита у перебігу «торгівельних війн», і, що дуже важливо, – різке падіння попиту та цін на вуглеводневу сировину.


Хто, у першу чергу, постраждає від цього? Звісно, ті держави, чия економіка безповоротно сидить на ресурсній голці. А 46% доходів бюджетної системи Росії пов’язані з нафтою та газом, і – 73% – з корисними копалинами, як такими. І це без урахування зборів, які сплачують компанії видобувних галузей, що то зареєстровані на території РФ. За нашими даними, обсяг таких надходжень становить 10,567 трлн карбованців. Методика розрахунків – офіційний показник Мінфіну + акцизи, податки, збори, страхові внески від видобування та торгівлі сирою нафтою та природним газом. При аналізі на репрезентативність впливає фактор неврахування прибутків від діяльності переробних підприємств.


У цілому, не дивлячись на деякі покращення офіційних економічних показників 2019 року у порівнянні з попередніми періодами, цифри, що то видані Росстатом, у своєму песимізмі ніяк не в’яжуться з тою ідеалістичною картинкою, яку малюють російські аналітики. Особливо комічно це виглядає з урахуванням того, що остаточні висновки Росстату багаторазово піддавалися критиці з боку більшості акторів світового ринку економічної аналітики.


Порівнюючи дані, отримані Росстатом, виникає питання: що стало причиною заяв Дмитра Медвєдєва півторарічної давнини про те, що «У Росії прийнято та діє стійкий та бездефіцитній бюджет та низький держборг (особливо у іноземній валюті), а інфляція така, що забезпечує макроекономічну стабільність». Більш того, тодішній прем’єр-міністр заявив, що попереду нова ціль — створення «міцної основи» для забезпечення стійкого росту добробуту як кожної людини та сім’ї, так і суспільства, у цілому. Цю ж думку зараз тиражує і російський президент.


Аналіз інформаційного поля наочно демонструє формування у російському професійному середовищі провластної групи «економічних оптимістів», чию експертну позицію відносно прогнозу та подальшого стану російської економіки можна позначити словом «перечекаємо». Один із базових аргументів прибічників даної економічної моделі часто-густо базується на посиланнях до розміру валютного резерву, який повинен перевищити $500 млрд., проте, за реальну величину котрого навряд чи хтось може ручатися, з урахуванням світової кризи та стагнації.


Ця прелюдія має безпосереднє відношення до подальшого аналізу. Якість економічної стратегії, особливо, у кризових умовах, нерідко взаємопов’язана з ефективністю дій як економічних, так і політичних гравців, задіяних усередині змальованої моделі. Отримана у ході нашого дослідження інформація дозволяє зробити висновки відносно якості політичних рішень, які приймаються.


Зверніть увагу на те, що дії провладних російських ФПГ та їхніх ставлеників у керівництві державою багато у чому копіюють поведінку китайського Старшого Брата. Пояснення цьому є вельми просте: РФ є найкрупнішим китайським позичальником. То ж антисанкційні дії зі стабілізації російської економіки, багато у чому, залежать від волі китайського державного керівництва та фінансово-кредитного сектору економіки КНР. У центрі цих відносин – не тільки надії на отримання нових кредитів, але й вихід росіян під виглядом партнерів на нові ринки не без бажання у майбутньому «посунути» китайців. Так, якщо, за офіціальними даними ЦБ РФ, державний зовнішній борг Росії на 1 січня 2020 року становив 481,5 млрд доларів, то, за даними різноманітних джерел, борг перед Китаєм оцінюється у 170-230 млрд доларів.


Це, власне, борг держави. Розкид даних пояснюється вкрай складними пошуками відкритої інформації для обчислення показника. Проте, експерти також указують на те, що, окрім державного боргу, також існує борг приватних компаній та банків, сукупність якого може перевищувати об’єм держборгу. І російські, і світові експерти збігаються у своїх оцінках в одному: ми маємо справу з опосередкованим ефектом анти-російських санкцій.


Змальована вище ситуація також пояснює, чому з початку 2020 року про «наслідки санкцій» забуто, а лейтмотивом порядку денного виступає «коронавірус». Події в Ухані стрімко «зронили» юань. Ще до епідемії Китай знаходився в умовах жорсткої системної кризи, обсяг якої поки неможливо оцінити. А за кілька місяців до початку епідемії на основних китайських фінансових біржах кілька разів траплялися обвали.


Щодо нинішніх біржових індексів – то достатньо проблемні площадки материкового Китаю в результаті цього катаклізму катастрофічно впали: індекс і без того слабкої молодої Шеньчженьської біржі скоротився на 8,45 відсотків, а більш стійкої Шанхайської – на 7,72 відсотків. При цьому, індекс Гонконгської біржі, яку китайський уряд давно планує обвалити на користь Шанхаю, знизився всього на 5,3 відсотків. За офіційними даними НБ Китаю, курс низки цінних паперів упав на 10 відсотків, а курс юаню по відношенню до долару США – на 1,5 відсотки. Народний банк КНР знайшов типове для стогнуючих економік рішення – увімкнув друкарський станок і направив на фінансовий ринок додаткові 1,2 трлн юаней (у перерахунку – 156 млрд євро), аби запобігти паніці та забезпечити функціювання ринку. За даними Bloomberg, це найкрупніша сума з 2004 року.


Спеціалісти очікують, що спалах захворювання негативно відіб’ється на економічному зростанні Китаю. Ми не будемо судити щодо об’єктивності даних прогнозів. Проте вже зараз лунають висловлювання, мовляв, його наслідки можуть бути порівняні зі світовою фінансовою кризою 2008 року!


Увімкнення друкарського станку ще більше обвалило і без того стрімко падаючий юань, по - перше. А, по-друге, статистика у Китаї, як і у Росії, – викликає масу сумнівів, оскільки над нею тяжіють директиви XIX з’їзду КПК, а центральні відомства, як і регіональні, підганяють свої дані під накреслені партією завдання. Ось чому втрати у реальному секторі економіки КНР досить важко оцінити, як і, власне, згадані вище масштаби економічної кризи, яка розпочалася задовго до епідемії.


Конспирологи, називають останню – «відмінно розіграною Китаєм спецоперацією для скупки акцій у західних «акул» за копійки». Ця версія не витримує критики, з урахуванням міхура «тіньового банкінгу», що то став мало чи не офіційним показником китайської фінансової системи, а його динаміку навіть можна знайти на офіційному сайті НБ КНР. Наприклад, за показником діяльності небанківських організацій. А ще достовірніше буде, коли вислідіти ті ж дані на регіональному рівні, а потім – попросту –скласти між собою регіональну звітність – і порівняти результат з даними Народного Банку. Це не дасть повну картину, статистика у Китаї віддана на відкуп регіонам. Проте матимемо розуміння масштабів кризи навіть в умовах маніпулятивної статистики.


Навіщо це конче потрібно знати, адже мова йде, здавалося б, власне, про внутрішньо китайські справи? Хоча б тому, що схеми тіньового банкінгу тримаються на трьох китах: перший – доступі великих державних гравців до дешевих кредитів, другий – безперебійність роботи фінансового механізму, з фірмами – посередниками, включно, третій – стабільний рівень національної валюти. Збій на будь-якому рівні призведе до краху всієї системи. Тобто треба пам’ятати, що варто похитнутися одній ланці - вся піраміда не тільки впаде сама, але й потягне за собою пов’язані з нею ланцюги. Тобто, мова йде про широкі міжнародні наслідки.


НБ Китаю у купі з групою Всесвітнього Банку та МВФ, які знаходяться під неформальним китайським контролем ( Китай – їхній найкрупніший позичальник) намагаються зробити все, аби подібні наслідки не настали. Бо ж у своїх схемах давно використовує фінансові сектори розвинутих економік. Не кажучи про такі, що розвиваються і які поволі поглинаються китайськими «братами». І, хоча, перш за все, мова йде про азійські країни, нас цікавлять їхні друзі по нещастю з пострадянського простору, на чолі з Росією.


Різниця у тому, що у результаті нинішнього катаклізму різко знизився обсяг доступних для Росії та її партнерів китайських кредитів. Це означає, що розпочатий вже рік тому відцентровий рух китайських сателітів різко посилиться, і ми зможемо спостерігати несподівані наслідки.


Наприклад, якщо колишні друзі та партнери спокусяться на давно застовблені Китаєм зовнішні ринки корисних копалин. Відносно внутрішніх регіонів КНР, то їхні економіки, зав’язані на тіньовий банкінг, і, скоріш за все, регіональні економіки можуть різко впасти – не кажучи про промислово розвинутий Ухань. Так що коли ви спитаєте, чи є користь від епідемії коронавірусу для економіки Китаю або його партнерів – ми відповімо однозначно і чітко: ні! Ціна питання занадто велика і не йде у порівняння з миттєвою вигодою від спекуляції акціями.


Повертаючись до нашого основного контенту, скажімо, що з урахуванням особливостей політичного процесу сусіднього «дружнього» Китаю, деякі управлінські рішення російського істеблішменту, звичайно, вводять у ступор.


Почнемо з того, що Goldman Sachs вказує на «дедоларизаційні» потоки Росії, які зумовили значне збільшення частки золото-валютних резервів в юанях, починаючи з 2018 року. Сьогодні $69,2 млрд ЦБ РФ переведено у 464,4 млрд юанів. І, у той же час цілком слушна фраза «юань девальвує – російські ЗВР зменшуються». Накопичений збиток ЗВР Росії за утримання їх в юанях за весь період дедоларизації вже склав $11,3 млрд. (і це без урахування подальших можливих наслідків після епідемії).


З чим пов'язана зміна пріоритетів щодо даного напрямку монетарної політики? Знову ж таки, з китайським фактором. І тут навряд чи можна посилатися на низький професійний рівень радників ЦБ РФ і Мінфіну. З об'єктивними процесами не посперечаєшся. Під тиском американських і європейських санкцій (незважаючи на те, що євро займає перше місце в обсязі ЗВР), Китай «умовив» РФ перевести значну долю російського резерву в юань. Як результат втрати для російської економіки, порівняні із втратами від санкційної політики США, ЄС і партнерів.


Шахівниця


Наскільки економічна ситуація або наступні аргументи, дійсно, мають прямий, безпосередній вплив на події, що відбуваються (проведення різного роду інституційних реформ, оновлення кадрового складу владних структур) – це питання. Але! Раціональність в їхній постановці є.


В умовах економічної нестабільності, а також – боротьби владних угруповань, що загострилася, – чистка кадрів та прихід «незасвітившихся» раніше фігур видається цілком доречними, і навіть традиційними. Особливо з урахуванням того, що російські державні структури і владні політичні партії позбавлені своєї суб'єктності.


Що відбувалося останні 15 років, після адміністративної реформи? Поступово, проте впевнено, влада обнулила політичний статус інституту губернаторства, скасувавши його виборність. Потім, схаменувшись, у 2012 році знову повернулося щось схоже на виборність. Але ми знаємо, як це відбувається: це неконкурентні вибори, які нагадують референдум. Досить низькі легітимність і підтримка з боку виборців більшості губернаторів у регіонах дуже далекі від ситуації 90-х років, коли місцеві лідери могли забезпечувати собі реальну підтримку і контроль над регіонами (а, тим самим, коли місцеві ФПГ і губернатори могли вплутуватися в конкурентну боротьбу з федеральними опонентами. А підтримка федерального центру не завжди була визначальною).


До останнього часу, більшість губернаторів були ставлениками центральної влади, – свого роду, контролерами над регіоном, до неформальні функції яких, у тому числі, входило виконання директив центральної влади, забезпечення високого електорального відсотку партії влади та безперебійний рух доцентрових фінансових потоків. На тлі кризи, що розвивається, регіональні еліти все більше сприймають нинішніх керівників регіонів як чужинців, винних у більшості бід. Це стає базою для об'єднання національних регіонів. З поки нехай неявним і мовчазним опором центрові.


Ще гірша ситуація з місцевим самоврядуванням, коли не місцева громада, а губернатор або федеральний центр диктують хто стане новим мером – тобто найманим менеджером. Змінюваність кадрів серед керівників місцевого самоврядування становить 2-3 роки. Це пояснюється відсутністю, у більшості випадків, соціальної підтримки, та втручанням державної влади у справи місцевого самоврядування. Що є грубим порушенням і принципу поділу, і міжнародних зобов'язань Росії.


Фактично сьогодні при владі залишилося два основних ресурси: по-перше, це - Путін, рейтинг якого критично знижується (останні дані ВЦВГД – 35%), тому що він, як голова держави, несе відповідальність за всю вертикаль. А, по-друге, якщо і не особисто Путін, то найбільш рейтингові члени його найближчого оточення, незалежно від того, йдеться про партнерів чи опонентів. Середньостатистичний виборець не вдається в ці подробиці. Для нього, влада незалежно від приналежності до тієї чи іншої ФПГ це такий собі «колективний Путін», який всередині себе визначає і розподіляє ролі для кожного члена угрупування. І, у той же час, є речі, приховані від обивательських очей. Колись монолітна група «силовиків» полярно розділилася, перетворившись на щось біполярне, де на одному полюсі продовжує залишатися Путін, а на іншому – його партнери, колишні соратники і попутники, котрі знаходяться на порозі списку Forbes або вже увійшли до такого. Тобто, цей Левіафан зміцнів настільки, що може не тільки сформулювати самостійні інтереси, проте здатен озвучити їх, не боячись наслідків.


Таким чином, на даний час, ми є свідками боротьби ФПГ за залучення до тимчасового партнерства тих груп капіталу, які поки не зорієнтувалися або, принаймі, не проявляють публічно свої пристрасті. З урахуванням того, що криза, санкції і потенційна втрата основного кредитора зменшує число прихильників ФПГ «силовиків» на чолі з Путіним з боку великого бізнесу. Більш того, ті з них, хто ще вчора був надією і опорою російського лідера сьогодні починають пред'являти президентові претензії і вимоги щодо відшкодування втрат.


Зберігайте гроші в ощадній касі


Підвищена фрагментарність російських еліт, не меншою мірою, вплинули на прийняття рішень щодо необхідність проведення реформ та інших законодавчих ініціатив.


На першому місці серед подібних стоїть підписання федерального закону, котрий дозволяє особам, які потрапили під іноземні санкції, не визнаватися податковими резидентами Росії. Тобто практично йдеться про сплату за лояльність для партнерів президентської ФПГ. Ті, хто не перебіжить до опонентів або, принаймні, залишиться поза сутичкою, отримають не тільки додаткову компенсацію, але й обіцянку, що держава закриє очі на їхні виведені за кордон активи.

Правка, внесена до Податкового кодексу, дозволить уникнути сплати податків у подвійному розмірі тим особам, котрі володіють майном у США та Європі, та, у зв'язку із накладеними на них західними санкціями, змушені жити у Росії, стаючи, таким чином, податковими резидентами відразу двох країн.


Окрім того – і це – найсуперечливіший момент – закон надає даному положенню зворотну силу: ті, хто потрапив під санкції інших країн з 1 січня 2014 року, зможе повернути собі «переплачені» за два роки податки, навіть якщо вони знаходяться на території Росії понад 183 днів у році. Для цього фізична особа повинна направити до Федеральної податкової служби відповідну заяву, приклавши до неї документи, які підтверджують податкове резидентство у іноземній державі.


З урахуванням того, що дане положення торкнеться практично 75% російського великого бізнесу і 100% лідерів російських ФПГ, можна легко зрозуміти, на кого спрямований подібний крок. Інша справа – російська скарбниця навряд чи буде в змозі витримати на собі подібний тягар. Але це мало кого хвилює. Поки. Навіть протести нібито «опозиції» – КПРФ, Справедливої Росії та ЛДПР носять, скоріш, профілактичний характер.


Ну, насправді ж, не буде Зюганов або Жириновський «буцатися» з Дерипаскою?! А цей родич Єльцина, ім'я якого не сходить зі сторінок закордонної преси – один з тих, з ким нинішній господар Кремля пов'язує свої надії на спокійне майбутнє.


Іншим, не менш сумнівним кроком російського керівництва, є продаж Центробанком РФ контрольного пакету акцій державного банку «Сбербанк Росії» – Фонду національного добробуту (тобто Мінфіну РФ, структурним підрозділом якого даний фонд є).


ЦБ РФ як регулятор російського банківського ринку, історично контролює Сбербанк (зараз у нього 50% + 1 акція статутного капіталу названого банку, або 52,3% звичайних акцій). Розмови про можливу передачу цієї частки державі йшли давно, але до практичної площини вони не доходили. Всі ключові фігури у Мінфіні та банківському секторі Росії у різні роки цю ідею так чи інакше критикували (Сергій Ігнатьєв, Герман Греф, Ігор Шувалов та інші.). У черговий раз тема повернулася на порядок денний у жовтні 2019 року, коли питання було порушено у ході засідання комітету Держдуми РФ з фінансового ринку. Пікантність тому, що відбувається нині, додає заява Президента і Голови правління СБ Росії Германа Грефа, зроблена наприкінці грудня 2019 року. Мовляв, з ним, як і з членами правління банку дане питання не обговорювалося. Цікаво також, що у схемі викупу акцій Сбербанку Росії з'явилася якась «оферта міноритаріям», котру чомусь повинен виставити продавець (ЦБ РФ), а не покупець (ФНД).


Сама схема, на перший погляд, виглядає привабливо. Вигодонабувачами стають ЦБ, доходи якого збільшаться на більш, ніж 10 млрд доларів, і ФНД, оскільки значна частина грошей фонду, витрачених на викуп, повернеться туди через механізм перерахування прибутку ЦБ Росії. Остання має бути витрачена на фінансування соціальних ініціатив президента. Про це йдеться практично у всьому російському офіціозному медіа-просторі.


Але, при цьому, замовчується і про згадані виплати міноритаріям, особливо зарубіжним, більшість з яких є лобістами інтересів правлячої російської еліти. Також офіціоз намагається не згадувати, що сам ФНД залишиться у програші, оскільки його кошти вкладаються в неліквідний, по суті, інструмент.


Державний контроль над СБ Росії визначено тим, що на найбільший у країні держбанк зав'язані всі бюджетні, соціальні та інфраструктурні платежі – тобто все те, що стосується більшої частини населення країни.


При цьому, отримувачами дивідендів на акції, про які йдеться, будуть не майбутні покоління, задля представництва та захисту інтересів яких створено ФНД, але федеральний бюджет чергового року. Практика перерахування дивідендів на пакет Сбербанку безпосередньо до бюджету нещодавно була закріплена законом на 3-річний період. Тобто, практично, мова йде про проїдання коштів ФНБ за наступні три роки.


Це вкрай відрізняється від практики світових найбільш успішних суверених фондів майбутніх поколінь. Наприклад, з Норвезького Глобального Пенсійного фонду, практично неможливо вилучити якісь кошти з метою проїдання. До речі, саме по недоторканності коштів подібних фондів можна судити про ситуацію в національних економіках. Чим ціліше фонд і вище його прибутковість – тим впевненіше і збалансованіше ситуація у державі.


В результаті нашого аналізу, ми можемо з великою ймовірністю припустити, що саме продаж пакету СБ Росії стане фінансовою основою чергового путінського послання, в якому було оприлюднено комплекс заходів соціального стимулювання. На тлі того, що у федеральному бюджеті коштів на нові ініціативи поки немає і не передбачається.


Непрямим підтвердженням нашого висновку є те, що, незважаючи на зміну уряду, процес продажу пакету акцій не сповільнився, як того вимагала б ситуація, а, навпаки, прискорився. Тобто його джерело знаходилося поза межами російського уряду, скоріше, на Старій площі, в Адміністрації президента.


Ще одним фактором, який викликає сумніви, є реальна і досить складна ситуація всередині СБ РФ. Логічно було б припустити, що спочатку мав би бути проведений незалежний міжнародний комплексний аудит, а лише потім – продаж. Якщо це не зроблено, то чому?


Автори прийнятого закону стверджують, що в його основі лежить конфлікт інтересів ЦБ як регулятора ринку і як акціонера Сбербанку. Голова ЦБ Росії є головою наглядової ради СБ Росії. Мовляв, з цього випливає неможливість повноцінного нагляду за таким банком. «При поєднанні ролі акціонера, регулятора та наглядового органу існує певний конфлікт інтересів, яким тим складніше управляти, чим більш комплексним і великим стає регулювання та економічні відносини у фінансовому середовищі. Продаж Банком Росії акцій ПАТ «Сбербанк Росії» дозволить зняти питання щодо такого конфлікту інтересів і рівновіддаленості регулятора від учасників фінансового ринку», – сказано в спільній заяві ЦБ і Мінфіну РФ.


Далі у заяві йдеться наступне: «…У зв'язку з унікальними умовами майбутньої угоди, в законопроекті передбачені особливості застосування федерального закону «Про акціонерні товариства», що стосуються направлення обов'язкової пропозиції міноритарним акціонерам про викуп акцій. Законопроектом передбачається, що така пропозиція буде зроблена Банком Росії одноразово при продажу першої частини пакету акцій за ціною, аналогічною ціні купівлі». При цьому, як стверджують аналітики Московської фондової біржі, ціна оферти буде значно нижче поточних ринкових котирувань, що навряд чи може викликати інтерес у інвесторів, по-перше. А, по-друге, розтягнутість процесу до 2022 року ще більше викликає питання, ніж дає відповіді.


На 1 лютого обсяг ліквідних активів ФНД, за офіційними даними, склав 98,3 млрд доларів (5,5% ВВП). На кінець 2020 року Мінфін РФ прогнозує цей показник у 9,6 трлн карбованців, або 8,5% прогнозного ВВП (питання, звідки такі прогнози з урахуванням поглиблення кризи?!). Згідно з Бюджетним кодексом, кошти ФНД можна інвестувати при досягненні його ліквідними активами показника 7% ВВП. Це право має з'явитися в уряду вже поточного року. Російський міністр економіки Антон Силуанов раніше говорив, що без впливу на грошово-кредитну політику можна інвестувати з ФНБ частину від загального обсягу перевищення над лімітом – близько 1 трлн карбованців за три роки, тобто 300-350 млрд крб на рік. «Пакет акцій Сбербанку Росії купується за рахунок коштів ФНД в частині перевищення 7% ВВП. А так як у ФНД недостатньо коштів для покупки всього пакету одномоментно, в Угоді виникає етапність», – пояснив Силуанов на виступі у ГД РФ, додавши до цього, що викуп частки ЦБ у Сбербанку «не скасовує планів російського уряду з інвестування коштів ФНД у інфраструктурні проекти». Це викликало подив у експертного середовища все тим же питанням: – звідки гроші?


Існує також один неафішований нюанс, пов'язаний із здійсненням великих операцій з / через ФНД: їх треба вписати в рамки бюджетного правила, за яким ЦБ щодня продає валюту на ринку. Згідно з російським законом Про ЦБ, у останнього є право припиняти операції у разі виникнення загроз для фінансової стабільності держави. У зв'язку із необхідністю продажу пакету, ЦБ оголосив про те, що введе обмеження на продаж іноземної валюти: «Банк Росії оголосить щоденний обсяг продажу іноземної валюти на внутрішньому ринку, пов'язаний з даною операцією, і дату початку цих продажів після визначення вартості та дати укладення угоди».

Чому чисто фінансові операції потрібно розглядати як основу майбутніх політичних перетворень? Тому, що вся історія з продажем пакету найбільшого російського банку стала яскравим свідченням того, що, по-перше, грошей немає , а, по-друге, їх не буде.


Значить, їх або потрібно шукати, або російському президентові потрібно забезпечити шляхи безболісного відходу, аби при цьому залишки його ФПГ не втратили владу і контроль над країною. І аби при цьому фінансові втрати від конкурентної боротьби були мінімальними. Зрозуміло, що, незалежно від термінів і результатів продажу пакету акцій головного російського банку, з погіршенням фінансової ситуації у країні погіршиться ситуація серед його акціонерів і вкладників. Однак справа не в цьому. Слідом за продажем пакету СБ почнеться реформа його управлінського механізму. До 18 березня, наприклад, повинен бути представлений склад його наглядової ради.


Неприємна для менеджменту новина зводиться до того, що присутність у НР СБ Росії представників самого банку зведеться до мінімуму. Фактично, мова йде про збільшення державної присутності та про втрату певної частки самостійності. Чи погодиться з цим Герман Греф, один з небагатьох, здатний заперечувати і активно виступати проти будь-якого руху пакету? Пропагандистські канали з подачі Старої площі спробували продемонструвати якусь подобу його радісної зустрічі з Путіним.


Але ті, хто знає керівника СБ Росії особисто, пропонують звернути увагу на приречений вираз його обличчя. Для фінансових кіл РФ і зарубіжжя це якийсь сигнал. Втім, лідер Сбербанку завжди вирізнявся у фінансовому середовищі норовливістю. Незважаючи на перебування під санкціями, він не допустив присутності СБ в окупованому Криму. До речі, Греф давно і багато разів поривався піти з посади – не відпускають. І в цьому є символічність. Чи зможуть одного з головних банкірів країни залучити до своїх лав колишні соратники – нині опоненти російського лідера? Швидше, ні. Греф демонстративно аполітичний і рівновіддалений. Втім, невідомо, наскільки втрата певної самостійності дій здатна створити диво.


Дещо про втішну морквину


Залишається питання: як і чому на тлі катаклізмів владне угруповання вирішується на такий важливий і відповідальний крок, як конституційна реформа? Зрозуміло, що багато експертів вважають саме її головною подією російських реалій початку року. Не тільки ми так не вважаємо і ставимося до того, що відбувається, як до простої зміни декорацій.


Ось, наприклад, путінський прес-секретар і заступник керівника Адміністрації Президента Росії Дмитро Пєсков, на одному з брифінгів, відповідаючи на запитання кореспондента радіостанції «Ехо Москви», заявив: «Участь у робочій групі з підготовки поправок до Конституції людей, які не розбираються у законах, не знижує її експертного рівня. І президент це пояснював. Справа в тому, що більшість населення нашої країни не читало Конституцію, громадянам це не потрібно, громадянам, головне, щоб їхні основоположні права були гарантовані. Але, навіть якщо Ісінбаєва (олімпійська чемпіонка, член робочої групи) не читала до цього Конституцію, Ісінбаєва прекрасно знає всі потреби і сподівання російського спорту – найважливішого напрямку, в цілому, в соціальному житті країни і в державній діяльності, зокрема. І, окрім неї, є й представники культури, і так далі, яких навряд чи можна в правових справах назвати експертами. Проте кожен за своїм напрямком озвучують пропозиції, котрі, безумовно, заслуговують на увагу. А як це одягти вже в юридичну форму – це вже можна буде в рамках робочого процесу вирішити за допомогою тих фахівців-правовиків, які також представлені рясно у складі комісії. Жодним чином це не знижує рівня робочої групи. Навпаки, широке представництво робить її суто робочим механізмом, що охоплює всі галузі нашого життя».


Щось подібне вже було. При підготовці сталінської, а потім – брежнєвської редакцій конституцій СРСР. В якості наступного кроку варто було б очікувати всенародне схвалення процесу. Втім, цьому крокові можуть перешкодити дії колишніх стовпів ФПГ «силовиків». Адже немає ніякої гарантії, що результатами реформ, проведеними під одного політика, - не вирішить скористатися його ж найближче оточення, засунувши його в яку-небудь спеціально створену задля цього структуру. Нехай навіть обізвавши при цьому Батьком народу чи Лідером нації.


Дозволимо собі припущення, що сам дизайн передбачуваних реформ цілком пояснює згадану вище конституційну реформу. У тому числі, як зброю боротьби з опонентами. Наприклад, виступаючи 15 січня 2020 року з посланням Федеральним Зборам, Путін запропонував внести поправки до Конституції, які б обмежили доступ до вищих державних постів фігурам, котрі мали або мають іноземне громадянство або посвідку на проживання.


«Вважаю за необхідне ввести наступні вимоги до осіб – голів суб'єктів, сенаторів, депутатів, голови уряду, його заступників, міністрів, суддів, – вони не можуть мати іноземне громадянство або посвідку на проживання», – заявив Путін, тим самим підставивши під удар більшість зі свого оточення і створивши неможливість особистого приходу до влади представників великого бізнесу. Втім, замість себе вони традиційно виставляють «балакучі голови».


Але, з іншого боку, мало хто сумнівається, що майстри «тіньових» схем з числа колишніх путінських друзів, не зможуть не скористатися нагодою використати зброю, що то не дуже мудрі путінські радники самі поклали до рук опонентів замовника і надали можливість очистити поле бою від нинішніх попутників – «єльциноїдів» і «кірієнковських», котрі давно окопалися на Заході. Що ще одним махом намагаються вирішити путінські експерти? В цілому, конституційна реформа з неконституційним духом нагадує спробу створення міксу 3 в 1. Але, тим не менш, скільки ж питань реформа вирішує одночасно! У дусі фрази озвученої вище вона розширює конституційні повноваження голови держави. Збереження і ще більше зміцнення виконавчої влади вимагає відповіді на питання: а які важелі та противаги цьому? Відповідаємо: якщо вони існують, то тільки формально. У російських реаліях їх не було і, практично, не може бути.


Вельми сумнівно вирішується питання із закріпленням вже існуючого процесу – формалізації «маріонеткового уряду», висуненням на перший план «хлопчиків для биття», на яких можна звалити всі економічні та стратегічні програші. Тепер прем'єра, а також його заступників і міністрів затверджуватиме парламент, абсолютну більшість якого становлять представники «партії влади».


Пасіонаріїв (включаючи основних конкурентів), як всередині еліти, так і в суспільстві – реформа прибирає з авансцени, або заганяє до стійла, або у кращому випадку, дає їм втішну морквину. Питання, у тому, наскільки останні погодяться на такий розклад. Чи вони самі почнуть заганяти в стійло головного Реформатора?...


Заєць з циліндру фокусника


Кого наші експерти вважають фігурою, здатною обіграти і протистояти нинішньому російському лідерові? Перш за все, колишнього друга, партнера і сусіда по дачному кооперативу Ігоря Сєчіна, нині – керівника корпорації Роснєфть.


Сьогодні Сєчін, багато у чому, визначає політику держави. Він неформально контролює більшість стратегічних міністерств і відомств, що спонукає колишнього «любого друга Володимира» активізувати свої контр – дії і шукати нових партнерів для підтримки.


На міжнародній арені Сєчіна поки не сприймають нарівні з Путіним, хоча у 2016 році він став єдиним росіянином, якого журнал Time включив до сотні найбільш впливових людей світу. Питання, чи потрібно Сєчіну з його зростаючою ресурсною базою у російській владі, бути визнаним за кордоном? Швидше за все, ні. Однак, йому цілком комфотно бути «сірим кардиналом» і виставити замість себе на пост лідера держави «балакучу голову», як до цього, свого часу, вдався легендарний Борис Березовський у випадку з Путіним. Даний досвід, хоч і пояснює багато нюансів, однак, але й є передвісником запеклої боротьби.


Ми не можемо підтримувати різні конспирологичні ілюзії (особливо у відношенні приналежності обох колишніх друзів до російських спецслужб), тому, спеціально підібрали фактологію, яка дозволить переконатися у тому, що ця людина – дійсно, грає важливу роль у російському політичному процесі.


Наприклад, ми звернули увагу на триваючу російську активність в Африці. При цьому на початку дослідження ми вже згадали, що Африка, більшою мірою, контролюється китайцями. З урахуванням цього незрозуміло, навіщо Путіну сваритися з китайцями, які вже продемонстрували своє несхвалення форуму «Росія – Африка», котрий відбувся 23 жовтня 2019 року в Сочі. При цьому, у мережі постійно можна знайти матеріали з заголовками «Роснєфть заглиблюється в Африку». Однак в цьому інформаційному потоці також можна знайти пряму вказівку на одного з головних інтересантів, з якими змушений рахуватися президент Путін.


За повідомленнями Platts з посиланням на департамент нафти і газу Міністерства енергетики РФ, «Роснефть» та італійська Eni проявили зацікавленість до участі в торгах за колишній блок R (зараз перейменований в EG-27) на шельфі Екваторіальної Гвінеї. Ці компанії є стратегічними партнерами з освоєння нафтових ділянок на російському шельфі у Баренцевому і Чорному морях, однак, де-факто через санкції проекти зупинені.


В умовах обмеження роботи на шельфі РФ, компанія дотримується тактики партнерства з іноземними інвесторами за межами країни. Інший приклад – «Роснефть» працює на трьох газових блоках у Мозамбіку. Основним конкурентом Роснєфть є Газпром. В інтересах Роснєфті витіснення Газпрому з внутрішнього ринку, наприклад через банкрутство ряду підрозділів з подальшою реприватизацією. Газпром, у більшій своїй частині як основний монополіст-газовидобувач у РФ, неформально підконтрольний Путіну.


Відповідно, нинішня тактика Сєчіна зводиться до екстенсифікації – тобто географічного розширення присутності контрольованої ним компанії у різних регіонах світу. Наші експерти вважають невипадковим зв'язок між активністю недержавної нафтової кампанії, яку очолює Сєчін, і різким підвищенням інтересу Путіна до цього континенту. Саме у момент, коли «Роснєфті» перебуває під санкціями. При цьому прекрасно знаючи, що переважна частина континенту знаходиться під контролем Китаю. Штовхнути Путіна на крок, який викличе граничне невдоволення китайців, могли тільки міркування або загроза вищого порядку. Ми припускаємо, що африканський проект Роснєфті розглядається Путіним як розмінна монета для зниження владних апетитів Сєчіна.


І це лише одна ланка з ланцюга збігів. Інформаційних приводів, що підтверджують інтерес Сєчіна до Африки – безліч, починаючи від підписання договорів про співпрацю з Oranto Petroleum Limited (є найбільшою в Африці приватною групою з розвідки і видобутку вуглеводнів), закінчуючи створенням консорціуму в Мозамбіку. Додайте до цього неприхований інтерес Роснєфті до найбільших інфраструктурних об'єктів, таких, як порт Джибуті, що є одним з ключових у схемі транспортування енергоносіїв зі Східної та Центральної Африки, за контроль над яким вже давно змагаються Китай, США та Ізраїль.


На наш погляд, навряд чи Росія зможе конкурувати з КНР за ступенем впливу в Африці, але так як КНР зацікавлена у встановленні стабільності на континенті, її не може не хвилювати втручання РФ, у багатьох сферах – починаючи від продажу зброї ((часто різним сторонам в одному конфлікті) – а росіяни займають перше місце за обсягами продажів озброєння), закінчуючи ресурсними проектами. Ми тлумачимо те, що відбувається, як улюблену тактику Путіна у вигляді спонукання до переговорів. У даному випадку мова йде про переговори з керівництвом КНР. Відповідь китайців навряд чи сподобалася російському президентові: під час візиту, Сєчіна прийняли у КНР на вищому рівні (а китайці порушують субординацію у виняткових випадках). Хоча багато експертів не звернули на це увагу, а офіціоз постарався змістити акценти.


Нарешті, вишенькою на торті стало рішення арбітражного суду Гааги про те, що російська держава зобов’язана виплатити колишнім акціонерам ЮКОСу 50 млрд. дол., за активи, які були відібрані державою і нині контролюються Роснєфтью. Що про таке рішення можна сказати з огляду на внутрішньо політичну боротьбу російських еліт? Якби цього рішення не було – Путіну потрібно було б його пролобіювати. Бо воно робить значно уразливішим плани Сєчіна щодо контролю над країною і дуже звужує поле для його маневрів.


Першим і дуже невтішним для володаря Роснєфтью сценарієм є можлива згода Путіна виконати рішення арбітражу. Тоді цілком логічно можна передбачити, що виплати пройдуть за рахунок Роснєфті, до складу якої увійшли «віджаті» ЮКОСівські активи. Це зруйнує фінансову основу сєчінської боротьбі за владу. Але існує інший варіант перебігу подій. Уявімо, що перед загрозою втратити більшу частину своїх статків, Сєчін домовляється з колишнім другом. Тоді Путін вказує на запропоновану поправку до Конституції Росії щодо невизнання первинності рішень міжнародних судів перед ухвалами російських судів. І відмовляється платити. Завдяки цьому в нього з’являється важіль силового впливу на друга і партнера. Як тільки Сєчін намагатиметься знову вийти з-під контролю – його завжди можна буде поставити на місце намаганням забрати незаконно передані активи. Питання, чи згодиться на таке знущання сірий кардинал Росії і тоді хепі енду для російського лідера можна не дочекатися.


Це свідчення того, що для багатьох експертів залишається загадкою характер взаємин між Путіним і Сєчіним. Єдність і боротьба двох системно мислячих ветеранів спецслужб навряд чи передбачувані. І не дають змогу остаточно зорієнтуватися ближнім колам обох центрів боротьби за владу, породжуючи собою залаштунковий хаос і неможливість вибрати одноосібного переможця.


Загальна точка зору авторів матеріалу будується на переконанні, що прямої альтернативи існуючому внутрішньо-елітному устрою у РФ немає, однак, час тече, приводячи до зміни позицій і пріоритетів. І ось ці зміни у країні пост-авторитарного минулого і майбутнього авторитаризму, до якого РФ стрімко наближується, знаходять своє пряме відображення у системі публічного управління.

108 перегляд