• POSTUP

Про хибних бджіл та гіркий мед

Оновлено: лист 18

У попередніх дослідженнях ми детально аналізували особливості українських політичних взаємин «Центр-регіони». Подібні матеріали, зазвичай, викликають обурення тієї аудиторії, яка не хоче об'єктивно оцінювати дійсність. І даремно, оскільки ми живемо у той час, коли хочеш – не хочеш, а процес регіоналізації в Україні, як і в усьому світі, посилюється.

В першу чергу, це пов'язано з тим, що в умовах пандемії та соціальної нестабільності український електорат чітко побачив, на превеликий жаль, що мери володіють набагато більшими ресурсами для вирішення конкретних життєвих питань, ніж віртуально єдина більшість «Слуги народу».

Причому, ті ж мери саме зараз активно займаються створенням власних політичних об'єднань. І немає гарантій, що через півроку-рік нова політична сила за своїм впливом на політико-економічному ландшафті країни набагато не випередить і партію влади, і формальну опозицію.

Все б нічого, якби Київ мав чітку систему взаємин з регіонами, або використовував у цих стосунках інструменти «м'якої сили». Найстрашніше, що сьогодні центр елементарно не знає, як взаємодіяти в умовах, що склалися. Саме відсутність чіткої політичної стратегії є, ох, якою значущою передумовою для хаотизації, дезінтеграції. Більшої, ніж введення елементів федералізму, що то могли б сприяти формуванню продуктивної системи адміністрування. На наш погляд, навіть теоретичні аспекти нинішньої моделі децентралізації не повною мірою відображають політичну дійсність та інколи суперечать міжнародним зобов'язаннями України. Тому всім, у кого в топі тем для биття у груди перше місце займає слоган: «Єдина країна» просимо відійти від екрану і пострибати, подумки рахуючи овець.

31 жовтня поточного року ЦВК України оголосила перші результати місцевих виборів. За інформацією комісії, всі виборчі дільниці закінчили підрахунок голосів і складання протоколів ДВК. Майже всі дільниці вже передали протоколи до сільських, селищних та міських ТВК. Всього районні ТВК прийняли 682 протоколи (понад 45,4% від загальної кількості протоколів), обласні ТВК 503 протоколи (понад 36,8%). У ЦВК уточнили, що обраними визнали вже 20 міських голів, 17 селищних і 47 сільських рад у 23 областях; а також депутатів 8 міських, 15 селищних і 41 сільських рад. Найбільше голів обрали у Дніпропетровській, Донецькій, Івано-Франківській, Одеській та Харківській областях. Найменше у Сумській (обрали 1 сільського голову) та Хмельницькій областях (жодного обраного). За кількістю обраних депутатів лідирують Дніпропетровська, Донецька та Одеська області. Найменше обраних депутатів у Луганській (5) та Хмельницькій (0) областях. Остаточні результати виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів мають бути встановлені не пізніше, ніж на дванадцятий день після дня голосування, тобто, до 6 листопада 2020 року, включно.





Стосовно якісних результатів, то цю кампанію можна назвати "розчаруванням народу". А тепер докладніше.

Ще у 2019 році новий формат партії «слуг» викликав запаморочний ажіотаж серед електорату, народивши в нього надії на швидкі зміни, адже «наші, з народу» мали б розуміти, як діяти і що потрібно робити. Але час показав, що якість партійного будівництва у «СН» – вкрай низька, і, коли ця сила може претендувати на присутність на національній політичній арені, то, точно, не на політичне лідерство. Справа аж ніяк не в низькій кваліфікації «балакучих голів». Справа у сумнівному професіоналізмі технологів та ідеологів. Адже досі ніхто не може сказати, хто він, середньостатистичний прихильник віртуального новонародженого?! Партія не може задовольнити інтереси всіх і відразу, не може навіть акумулювати ці інтереси. Що можна сказати про партію влади (або президента), яка за рік так і «не приземлилася», не вибудувала формальні/неформальні механізми взаємодії з місцями, не створила важелів впливу, ані побічно, ані безпосередньо, ані напрямки, ані опосередковано, ані через ФПГ. Адже перед Зеленським, як і перед будь-яким іншим президентом, стоїть досить складне завдання: в умовах незрілої державності, відсутності консолідації еліт і ціннісних парадигм – встановити «правила гри» для всіх рівнів влади. Інакше крах. Або край. To cry.

Невпевненість у собі з боку власне центральної влади настільки велика сьогодні, що вона виливається за межі держави. Коли Київ отямився і зрозумів, що закарпатська «Партія угорців України» має величезну популярність, то, з урахуванням візиту в угорські райони Закарпаття держсекретаря з національної політики Угорщини Арпада Потапа, тут же посипалися звинувачення у бік угорського уряду щодо політичного втручання у внутрішні справи. МЗС України було навіть відправлено ноту до Будапешту, з проханням оцінки того, що відбувається. Хоча, чи вартувала гра свічок велике питання, коли об'єднання з етнічним забарвленням в даному регіоні – закономірно, цілком зрозуміло, і, головне, регламентовано все тією ж згаданою вище Європейською хартією місцевого самоврядування. Звичайно, те, що сталося можна віднести до нерозумності чиновників, котрі відповідають за зовнішньополітичний вектор. Проте, не можна так неприкрито демонструвати свій острах. А ще більш небезпечно, коли будь-які політичні процеси творяться не дуже обізнаними особами. Куховарка, водій, сантехнік можуть управляти державою тільки за умови, коли за ними стоїть команда професіоналів. Багаторічний радянський експеримент у "тюрмі народів" це наочно довів.

Аби не бути голослівними у своєму дослідженні, пройдемося по основних електоральних точках.

У Києві основним питанням було те, чи стане Кличко мером знову, і, у разі другого туру, – хто виступить супротивником міського голови адміністрації. Останній, за даними екзитполів, отримав 47-48%. У другому турі йому належить боротися з Олександром Поповим, тим самим ставлеником Януковича, на долю якого припало протистояння з Майданом. 6 років тому нинішні опоненти активно протистояли один одному. Виходячи з результатів нинішніх виборів до Київської міськради, в українській столиці лідирує партія Кличка УДАР (21,3%). Друге місце посідає партія екс-президента Петра Порошенка «Европейська солідарність» (18%), з якою Кличко увійшов до коаліції. Правляча «Слуга народу» третє (9,5%). Свої фракції у міськраді матимуть партії «Голос» (7,2%), «Опозиційна платформа за життя» (6,7%), «Батьківщина» і партія колишнього мера Києва Олександра Омельченка «Єдність» (6,8%).

Відзначимо, що вибори в Києві – є певною контрольною точкою у голосуванні, через те, що вони дозволяють уточнити загальнонаціональні вподобання електорату – як голосували б певні групи, коли вибори до Ради відбулися сьогодні.

У цьому сенсі досить забавно, що «слуги» опинилися на третьому місці і набагато відстали від своїх опозиційних партнерів, а ось на другому – об'єднання колишнього, і нині – традційно – опального Порошенка.

Харківський мер Геннадій Кернес, взагалі, під час виборів лікувався у Німеччині. І, незважаючи на відсутність інформації щодо стану його здоров'я, вже у першому турі отримав підтримку 58% городян. Це свідчить не стільки про вкрай високий рівень довіри чинному міському голові, скільки про провал політики Центру, навіть незважаючи на те, що Харків є вотчиною міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова. Значну вагу Кернесові як регіональному політикові додає і можлива перемога політичного об'єднання «Блок Кернеса-успішний Харків», яке отримує 39,5%. Друге місце займає «ОПЗЖ» майже 17%, «Слуга народу» на третій позиції майже 13%.

У Дніпрі, великі шанси на переобрання має чинний мер Борис Філатов. Згідно з екзитполом «України 24», у нього - 44,47%. Конкуренцію в другому турі йому складе Загід Краснов, який представляє партію «Громадянська сила» 14,44%. Варто згадати, що саме Філатов ініціював створення партії мерів «Пропозиція». У списку партій на виборах до міськради вона очолює регіональний партійний рейтинг, набравши 28,3%, далі йде «ОПЗЖ» (17%) і «Слуга народу» (15%). Згадаймо, що регіональний корифей Філатов починав свою політичну кар'єру в команді Коломойського, а для останнього Дніпро – один з ключових регіонів. Сьогодні він дружить не стільки з Коломойським, проте з Корбаном, колишнім правою рукою Ігоря Валерійовича, одним з творців «УКРОПУ», відданим босом на розтерзання опонентам.

Найміцнішу позицію серед мерів займає Вадим Бойченко, мер Маріуполя (68,1%) голосів. Блок Бойченка, за даними екзитполів, у виборах депутатів міськради набрав понад 45,6%, другий значний результат у ОПЗЖ – 31,4%. П'ятивідсотковий бар'єр також подолали партія Шарія (6,2%), «Слуга народу» (5,7%) і «Сила людей» (5%). Основна тенденція голосування у даній муніципальній одиниці підтримка опозиційних на даний час сил з числа реваншистів, яка характерна для всього Сходу країни. Плюс до цього, такі результати дають можливість зрозуміти рівень лобізму регіональних ФПГ у місцевих органах влади. Бойченко один з менеджерів бізнесмена Ріната Ахметова, чиї основні активи у вигляді металургійного комбінату є економіко-утворюючими для місцевого самоврядування.

У Львові також буде другий тур, до якого проходять чинний мер Андрій Садовий (38%) і представник «Європейської солідарності» Олег Синютка (28%). Львів продемонстрував тенденцію, характерну для всієї західної частини України. Порошенку вдалося активізувати по відношенню до себе націоналістично налаштований електорат. Тому, результати опитувань з приводу виборів до міськради такий: «Євросолідарність» 27,7%, другий результат у партії «Самопоміч» Садового (20,8%), третій у партії «Голос» (11,9%). Як бачимо, «Слуги народу» тут до топ-листа не увійшли.

Кривий Ріг, з точки зору найпростішої логіки, міг би служити індикатором рівня підтримки «Слуги народу», через те, що це рідне місто Володимира Зеленського. Тому його партія очолює рейтинг на виборах до міськради – 32,9%, але при цьому, розрив з Блоком Вілкула менше, ніж 2% 31,22%. Цікавіше, що за чинного мера міста Юрія Вілкула виборці віддали 42,8%, а за кандидата від «Слуги народу» Дмитра Шевчика всього 31,01%. Таким чином, там, де підтримка Зеленського повинна бути максимальною, електоральні переваги були віддані

вихідцю з регіональної еліти, а не голові держави.

Сірим Вінницьким кардиналом називають колишнього прем’єра Володимира Гройсмана. Тому саме його фаворит, Сергій Моргунов (68%), займе місце мера, а його фракція «Українська стратегія Гройсмана» – створить депутатську більшість. Останнє є передумовою для того, аби останній не йшов на поступки або перемовини з Києвом. При цьому варто нагадати, що саме Гройсманові раніше було запропоновано очолити партію мерів «Пропозиція».

Незвичайні обставини склалися у Миколаєві, де з великою ймовірністю мером обранио Олександра Сєнкевича – діючого мера, вісуванця «Пропозиції» (40,78%), а міськраду штурмує ОПЗЖ (26,74%), друге місце за «Пропозицією» (24%). «Слуга народу», традиційно, опиняється на третьому місці (19,62%), на четвертому «Євросолідарність» (6,87%). Подібні показники створюють умови, коли прийняття рішень на місцевому рівні буде ускладнено політичною конфронтацією.

Підсумки виборів до місцевих рад показують, що розрив у рівні значущості між великими загальнонаціональними партіями та регіоналами – сьогодні мінімальний, хоча, у більшості регіонів (крім Вінниці), місцеві сили не зможуть набрати кворум у міськрадах без участі центральних об'єднань. Проте, тенденції, з урахуванням унітарної форми устрою, – вкрай погані. І це, безсумнівно, пов'язано з оцінкою легітимності чинної центральної влади. Партійна система національного рівня не відрізняється стабільністю в розрізі непублічної політики, адміністративної значущості, і, якщо хочете, легітимності. Що ми маємо на увазі? Центральні партії не здатні відповідати на виклики та забезпечувати ефективне прийняття політичних рішень.


@IA REGNUM


На виборах до Верховної Ради у 2019 році проголосували 49,3% виборців. Це цікавий факт на тлі того, що нинішні вибори, котрі визначають політичний ландшафт майбутніх виборчих процесів, пройшли на тлі вкрай низької явки. І, у той же час, саме місцеві політичні розклади визначатимуть характер загальнонаціональних електоральних кампаній, а не навпаки. Кількість тих, хто проголосував зменшується, незважаючи на політичне бурління в розрізі публічної комунікації. Варто так само врахувати, що паралельно з тим, що відбувається в Україні реалізується політика децентралізації, яка включає до себе розширення повноважень місцевої влади.

В цілому, наш аналіз дозволяє представити модель політичного простору, мінімум, на п'ять років (до наступних місцевих виборів). І гасло цієї моделі «штучний унітаризм», що, на жаль, Зеленському не вдалося втілити. Поки депутати Ради влаштовують нескінченні бенефіси питання вирішуються на місцевому рівні, і, варто очікувати, що регіони незабаром проситимуть набагато більше повноважень. «Вирішення» питань подеколи, доходить до «жартів гумору». Чого тільки варта історія з фейковими дільничними виборчими комісіями у Сумській області… Як казав Вінні Пух: чи то бджоли якісь хибні, чи то мед у них гіркий!.. Очікувано і те, що місцеві лідери захочуть зміцнити позиції на національному рівні, та спробують «пройти» до парламенту, тим самим, ще більше змінивши дизайн української політії.

Що тоді?




Бути уважними варто вже сьогодні. Покійний нині В'ячеслав Чорновіл, перший федераліст України, колись запропонував адміністративну модель України, подібну до німецької за типом «об'єднаних» земель, розподіливши країну на десять регіонів за принципом історичного районування. Він вважав, що саме історичні області повинні бути покладені в основу межування, а не штучно створені райони та області. При цьому Чорновіл пропонував, аби федеральні землі наділити більш широкими повноваженнями. Федеративний принцип політик вважав найреальнішим для України. Більш того, він навіть намагався втілити на практиці всі ці принципи. Наприклад, ініціював ще за часів СРСР створення Галицької Асамблеї, до якої увійшли б три області Галичини Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська. Внаслідок серйозних заперечень з боку його тодішніх колег було заявлено, що треба повернутися до цієї ідеї пізніше. Тоді ініціатива Чорновола була «не на часі». Зараз час настав. І вирішення питання стало доречним і неминучим.


Ця неминучість твердо посіла у думках пересічного українця: якщо половина громадян, за даними КМІС, вважає що «Україна перебуває в стагнації і не розвивається, життя стає все більш нестерпним» то владі треба або шукати шляхи побудови регіональної політики жорсткою рукою – як це було у авторитарних сусідів, і тоді є шанс на збереження унітарності силовим, чи, навіть, кривавим шляхом, або ж, що здається більш здоровим, – орієнтуватися на нові умови існування і всіляко шукати способи мудрого та мирного налагодження відносин між центром і регіонами. Навіть не дивлячись на те, що весь процес буде супроводжуватися галасом та сумом, оскільки сьогодні в Раді немає політичної єдності, щодо втілення елементів федералізму були втілені в тій чи іншій здоровій формі.

56 перегляд