• POSTUP

НІЧ ЗНИЖОК

Оновлено: бер 13


Зміни світової економічної кон’юнктури нещодавнього часу, що то пов’язані із різким падінням цін на нафту, змусили нас підготувати цей моніторинг. У ньому ми аналізуємо причинно-наслідкові зв‘язки між ситуацією на ринку та тими політичними матрицями, трендами, маніпуляціями з боку найбільших країн-експортерів енергоносіїв, які могли вплинути на подібний перебіг подій у межах функціювання картельної угоди ОРЕС+.


Ключові слова: ОРЕС+, ціни на енергоносії, саудити, Росія, Китай, США, Азербайджан, Іран, торгові війни, гра котирувань, світова економічна криза, Saudi Aramco, Роснєфть, енергетичний баланс та дисбаланс, ера «дешевої» сировини, IPO, ціна національних валют, Фонд національного добробуту, держборг.




Перш, ніж ми почнемо говорити про реалії, котрі позбавили сну населення планети, – звернемо увагу на події – провісники того, що сталося. Мова йде про ситуацію, яка виникла навколо картельної угоди OPEC+.

Що таке OPEC+? Це договір між 24 нафтовидобувними країнами-членами OPEC, на чолі з Саудівською Аравією та групою з 11 країн не-членів (з Росією – у ролі лідера). Альянс ОРЕК + було укладено наприкінці 2016 року, коли на тлі різкого падіння цін на нафту, експортери енергоносіїв домовилися про взаємні скорочення видобутку на 1,8 млн барелів на добу. В цілому, договір, укладений у межах OPEC+, передбачав квотування з метою підтримки цін на світовому ринку енергоносіїв у розмірі середньозважених і запобігання їхнього падіння. З тих пір, угода, із невеликими змінами, продовжувалася щоквартально.

У червні 2018 року учасники угоди домовилися про її пролонгацію до липня 2019 року щодо скорочення видобутку на 1,2 млн. барелів/добу до рівня жовтня 2018 року, а потім – до березня 2020 року. Весь цей час, російський лідер запевняв партнерів по договору про прихильність домовленостям.

З досить неясних причин, сьогодні ця угода зневажена російською стороною. Ми ризикнули припустити, що в умовах гібридності політичного режиму і специфічної формули консолідації еліт – цей крок був обумовлений не стільки ситуацією на міжнародному ринку (хоча і тут причин вистачало), скільки позицією основних учасників політичного простору всередині РФ.

Ще у жовтні 2017 року, за місяць до того, як ОРЕС і партнери вирішили продовжити угоду до кінця 2018 року, перший заступник генерального директора «Газпром нєфть» Вадим Яковлєв заявив у інтерв'ю Reuters, що компанія розглядає угоду ОПЕК+ як основу найближчого майбутнього. За словами Яковлєва, «Газпром нєфть» стежить за угодою і збирається повернути до життя плани зростання видобутку.

У світлі того, що відбувається, доречно згадати думку Аркадія Дворковича, на той час – російського віце-прем'єра. Так, на питання журналіста РБК, який ефект для бюджету дала угода OPEC + у 2017 році, який ефект може бути від неї у 2018 і куди підуть ці гроші? – він відповів: «Ми оцінюємо ефект від угоди OPEC+ як позитивний, і для бюджетної системи, і для економіки, у цілому...бюджетні ефекти – вони негайні, ми їх отримали вже в 2017 році і починаємо отримувати в 2018 році...економічні ефекти трохи більше розтягнуті у часі, оскільки угода OPEC+ призвела до деякого уповільнення темпів зростання через те, що нафта відіграє велику роль в економіці. І стагнація видобутку в результаті продуманої угоди призвела до того, що темпи зростання економіки стали трохи нижче. Тим не менш, ця нестача буде компенсована у середньостроковій перспективі протягом наступних трьох років – за рахунок більш високих інвестицій, більшої ліквідності в економіці. Бюджетний ефект… – близько 800 мільярдів рублів у 2017 році. Якщо ціни збережуться на поточному рівні у 2018 році, то ефект буде в 2 рази вищий.. Угода OPEC+ була ефективною, вона продовжена до кінця 2018 року, моніторинг ведеться постійно, і міністри енергетики зберуться у середині року, щоб ще раз оцінити ситуацію та вирішити, як діяти далі.»

Але у зв'язку з тим, що ціни на нафту досягли трирічних максимумів у січні 2020 року, – навколо активно стали циркулювати чутки про те, що угода може закінчитися раніше. Кілька банків заявили, що очікують поступової відмови від скорочень у другій половині 2020 року. Найбільші світові виробники нафти почали різке скорочення поставок – у грудні 2019 року згідно із Декларацією про співпрацю OPEC+. В якості антикризового заходу ряд країн терміново почали наприкінці 2019 року самостійно скорочувати видобуток з метою підтримати рівень цін на тлі зростання видобутку сланцевого газу у США. На нашу думку, останнє, через глобальное скорочення попиту та перенасичення ринку, ніяк не може вплинути на загальну ситуацію. Як дешеві, так і дорогі енергоносії продаються дуже важко. Пропозиція набагато перевищує попит.

Проте, як же із Росією? Нагадаємо, що на прес-конференції у межах Російсько-саудівського інвестиційного форуму (вересень 2019 року) той же Олександр Новак, заявив, що «Росія має намір на 100% виконати умови договору OPEC+ щодо скорочення видобутку нафти »... Хоча зараз ніхто не згадує, що, за умовами угоди, Росія зобов'язалася скоротити видобуток не на 200 – як вийшло у результаті, а на 228 тисяч барелів. Але при цьому, навіть підсумкового обсягу вдалося досягти тільки у зв'язку з поставками неякісної продукції нафтогоном Дружба.



В інформаційному полі з'явилися повідомлення, з посиланням на джерела у керівництві Міністерства енергетики Російської Федерації, згідно із якими, особиста позиція Новака щодо даної угоди спочатку була негативною. В умовах нестійкості управлінських інституцій, як заявляється, – цілком ймовірно, що особиста думка окремих посадовців могла вплинути на національну позицію. На противагу цьому, необхідно згадати реакцію провідних російських нафтовидобувних компаній – перш за все – ЛУКОЙЛу, НоваТЕКу, Сургутнєфтєгазу та навіть «Газпром нєфті», для яких вихід РФ з угоди став, одночасно, сюрпризом і уроком. Хоча б тому, що державні відомства повинні рахуватися з позицією інших учасників гри. На сьогоднішній день можна стверджувати, що для найбільших російських нафтовидобувачів змальована ситуація не тільки вкрай невигідна, але й надалі можливе їхнє неформальне об'єднання у групу протистояння Роснєфті. Вони ж запропонували продовжити діючі умови до кінця другого кварталу 2020 року. «Я у легкому шоці. Це дуже несподіване, нераціональне, м'яко кажучи, рішення, – заявив на прес-конференції 6 березня 2020 року віце – президент ПАТ Лукойл Леонід Федун, – російські нафтові компанії хотіли б підвищити видобуток, проте його зростання на 2-3% не зможе компенсувати майбутніх втрат від падіння цін...втрати російських нафтовиків можна оцінити у 100-150 млн.дол./ день».

Примітно, на нараді, яка пройшла у міністерстві наприкінці жовтня 2019 року, коли було прийнято попереднє рішення про скорочення видобутку на 200 тис. барелів на добу (про це згадувалося вище), велика частина присутніх – а представництво було на рівні вищого корпоративного менеджменту – схилялася до подальшої пролонгації даного рішення. Однозначно проти продовження угоди виступив представник Роснєфті, посилаючись на втрати компанії у Венесуелі, дешевизну американських нетрадиційних енергоносіїв, затоварювання ринку і т. д. Тоді ж, у грудні 2019 року, Олександр Новак оцінив прибуток російського бюджету від трьох років роботи угоди ОПЕК+ у 6,2 трлн рублів. Це, приблизно, десята частина річного бюджету РФ.

Потім, наприкінці лютого 2020 року, відбулася закрита нарада міністрів нафти країн, що увійшли до OPEC+, на якій було прийнято попереднє рішення про додаткові скорочення видобутку обсягом 600 тис. барелів/добу, що, за розрахунками експертів групи, допомогло б приборкати падіння цін на вуглеводні та залишити ціну за барель на позначці 60 дол/барель.

ЗМІННІ, ЩО ВТРУЧАЮТЬСЯ

1-2 березня 2020 року було поширено прогноз аналітичного центру корпорації BP, згідно з яким, епідемія коронавірусу може скоротити світовий попит на нафту на 300 000-500 000 барелів/добу, або – на 40%. За оцінками Goldman Sachs і IHS Markit, через епідемію цей маркер впаде у першому півріччі 2020 року впаде, у середньому, на 2 млн барелів/добу. Нагадаємо, що на початку січня марка Brent торгувалася в районі 70-71 дол/барель, а Urals – 68-69 дол/барель, відповідно. У ніч на 9 березня 2020 року ці показники скотилися до 29,1дол/барель – за Brent і 27,1 дол/барель – за Urals.

У той же час, неможливо не згадати про суперечливі моменти для Росії в умовах угоди ОПЕК+. Договір вигідний, коли кожен учасник буде його виконувати. Не можна говорити також про те, що весь нафтовий сектор збирався його розірвати. Риторика Путіна, наприклад, так само змінилася тільки після обвалу світових ринків.

За нашою інформацією, головним лобістом розриву угоди з ОПЕК завжди був керівник «Роснєфті» Ігор Сєчін, який з моменту укладення угоди виступав проти скорочення видобутку. Він навіть виніс розбіжності з президентом і колишнім другом, а також – з російським нафтогазовим співтовариством – у публічний простір.

Суть розбіжностей містилася у Відкритому листі керівника Роснефти Ігоря Сєчіна – російському Президентові Володимиру Путіну, опублікованому у лютому 2019 року. У посланні ОРЕС+ називається «загрозою розвиткові російській промисловості», обмеження видобутку іншими країнами, згідно з документом, «відкриває дорогу для збільшення частки світового ринку для США», а «збереження високих цін підтримує американських виробників сланцевої нафти». Тобто, практично, весь цей мікс претензій до угоди з ОРЕС увійшов через рік у формулювання, що обґрунтовує вихід РФ з договору 6 березня 2020 року. Однак варто зауважити, що саме країни-експортери вкрай залежать від волатильності цін на нафту.



А тепер розглянемо ще одну подію, результат якої прогнозувався нашими експертами ще 2 роки тому. Мова йде про спекулятивну піраміду, здатну зруйнувати світову економіку – IPO (Initial Pablic offering) найбільшого Саудівського нафтового картелю Saudi Aramco.

Генеральний секретар картелю Saudi Aramco Ясір аль-Румайян заявив 15 жовтня 2019 року, що очолювана ним компанія збереже прихильність ОРЕС після швидкого схвалення і остаточного ІРО. У свою чергу, в інтерв'ю Bloomberg керівник OPEC Мохаммед Баркиндо сказав, що «державний нафтовий гігант Саудівської Аравії...не планує змінювати свою взаємодію з ОРЕС у майбутньому...Компанія, взагалі, не змінить того, як вона співпрацює з ОРЕС у якості члена-засновника. Ми чули від вищих урядових органів, що IPO ніяк не вплине на їхнє членство».

Компанія також повідомила про плани виплатити інвесторам дивідендів у розмірі 75 млрд. доларів у 2020 році, оскільки вона просувається вперед у підготовці до публічного лістингу. Оголошення дивідендів вважається спробою підвищити інтерес інвесторів перед публічним розміщенням акцій, при цьому компанія все ще сподівається забезпечити ринкову оцінку на рівні 2 трлн. доларів, а також виплатити «прогресивно зростаючі дивіденди на стійкій основі на розсуд ради директорів». Saudi Aramco додала у своїй заяві: «Якби з 2020 по 2024 роки оголошені річні дивіденди були б менше 75 млрд доларів, дивіденди недержавним акціонерам повинні бутлі б бути пріоритетними, аби вони отримували свою пропорційну частку у 75 доларів у відповідному еквіваленті. У такому випадку уряд отримає решту суми дивідендів».

На поверхні все виглядає дуже привабливо. Якби мова не йшла про кризу світової економіки, та про непередбачувану ситуацію з коронавірусом. Втім, для омани очікувань інвесторів є ще кілька лазівок. Наприклад, додаткова емісія акцій, яку нескладно «протягнути», маючи на увазі решту пакету акцій, що то перебувають під держконтролем. Але саудити вчинили мудріше, можливо, скориставшись не однією матрицею (наслідки вірусу), але й цілим комплексом подібних схем. Окрім дивідендів, Saudi Aramco також оголосила про зміну схеми виплат роялті по нафті Brent – з граничною ставкою, зміненою до 15% для цін до 70 доларів за барель, 45% від 70 до 100 доларів і 80%, якщо ціна піднімається вище 100 доларів. Таким чином, першими, хто постраждає від падіння цін на нафту, – будуть інвестори, що вклалися у акції Aramco.

8 березня 2020 року ціна за акцію Агамсо пробила біржове дно: за підсумками торгів вона впала на 9,09%, до 30 ріалів/акцію (8 дол/акцію). І тепер уявіть, якою буде маржа, коли саудівська сторона викупить у самої себе залишки пакета за сміттєвими цінами? Хто залишиться на бобах? Природно, інвестор, який заплатив за акцію значно більше, ніж 8 доларів.

А тепер звернемо увагу на публікацію російської агенції ТАСС від 10 жовтня 2019 року: «Голова Чеченської Республіки під час візиту до Ер-Ріяду в складі російської делегації, очолюваної президентом Володимиром Путіним. домовився із наслідним принцем Саудівської Аравії про візит останнього до Чечні, – пише ТАСС, – Кадиров підкреслив, що саудити прийняли російського лідера «урочисто, як найдорожчого гостя». Він також зазначив, що йому було вкрай приємно, що під час представлення делегації іншій стороні, Путін особливо відзначив його персону. Глава Чеченської Республіки трохи торкнувся і закулісся перемовин. «Зокрема, – повідомив він, – велося обговорення з широкого кола питань, серед яких питання координації дій двох країн з проблем енергетичного ринку, щодо зміцнення безпеки і стабільності у світовій енергетиці».



Ось що пише російський сайт Кавказький вузол: «Чеченців у поїздку на Близький Схід включили неспроста. Вочевидь, що присутність Кадирова на спільних обідах Путіна та короля Саудівської Аравії, а також «чеченське» (у обіймах) вітання Путіна демонструє, що у грозненської частини делегації була своя задача...У цій поїздці Кадиров прилюдно показав свої довірчі відносини із наслідним принцем Саудівської Аравії Мохамедом бін Салманом. Принц зустрічав його з розпростертими обіймами. Кадиров, у свою чергу, запросив його до Чечні. Така ж картина була і на офіційному прийомі. Брат правлячого короля Салмана, наслідний принц Абу – Дабі Мохамед аль Нахайян і члени його сім'ї особливо гаряче віталися саме з Кадировим. Всім іншим членам делегації дісталося суворе рукостискання...».

Враховуючи кілька візитів наслідного принца СА Мохамада бін Салмана до Москви, які коштували Росії великих зусиль і грошей, навряд чи можна припустити, що Путін вирішив розірвати відносини з одним з останніх глобальних кредиторів та діяти на противагу власним інтересам. Проте, давайте згадаємо наступні обставини: IPO раніше недоторканної державної компанії Aramco просунув саме наслідний принц Мохамад. Причому, просунув не з першої спроби, і після кількох сварок із батьком – королем Салманом. Стан здоров'я останнього залишає бажати кращого, і світова преса неодноразово заявляла про смерть монарха.

6 березня Росія виходить з угоди OPEC+, а 7 березня за наказом наслідного принця, були заарештовані старші члени королівської сім'ї саудитів - згаданий друг Кадирова принц Мохамед бін Наїф Аль Сауд і брат короля, міністр нафти Ахмад бін Абдул-Азіз Аль Сауд. Арабські медіа кажуть про змальоване вище, що ситуація «носить превентивний характер і може бути пов'язана із хворобою короля Салмана ібн Абдул Азіза. Заарештовані при цьому розглядалися королем як заміна наслідному принцу Мохамедові Бін Салману Аль Саудові». За офіційною версією, нинішні в'язні є учасниками змови проти наслідного принця та короля.

У реаліях – брат та дядько королевого спадкоємця Мохамада бін Салмана – найбільш жорсткі противники IPO. Саме з їхньої подачі продаж пакету кілька разів відкладався особисто королем. При цьому конкуренція у боротьбі за престол, як причина арешту, – не скасовується. Інша справа, що чинний король СА, котрий нібито демонстративно віддалився від справ, кілька тижнів тому продовжував активно зустрічатися з іноземними представниками (наприклад, з міністром закордонних справ Великобританії Доменіком Раабом). Як кажуть арабські джерела, монарх був живий і досить бадьорий.

Словом, експерти гадають, що сьогодні відбувається у Королівському палаці, оскільки мало хто знає достовірні саудівські реалії. При цьому можна також відзначити проблеми з легітимністю перебування при владі нинішньої гілки клану саудитів. У той же час, є інформація, що у Лондоні повним ходом йде підготовка до захоплення влади більш легітимними претендентами на Саудівський престол.


ПРОТИ КОГО ДРУЖИМО, ДІВЧАТКА?!..

Тепер уявімо собі, що у наслідного принца Мохамада у Росії з'явився партнер, у змові з яким можна опустити світовий ринок нафти. Хто таким може стати?

Раніше ми зверталися до цієї теми. Цілком прозорою здається ситуація боротьби, розколу і поляризації у російській владній ФПГ «силовиків», де на одному полюсі знаходяться Путін та його нинішнє оточення, включаючи декого з «єльциноїдів» і «младореформаторів» як попутників. А на іншому – голова корпорації Роснєфть Ігор Сєчін.

При цьому, приватна корпорація Роснефть , що розквітла на останках ЮКОСу, – стала жорстким конкурентом Газпрому. Поки державну корпорацію Газпром, який контролює ФПГ «силовиків» має більший контроль всередині країни у порівнянні з Роснєфтью, яка, по ідеї, повинна виплатити півмільярда акціонерам ЮКОСА. Зате Сєчіну надано карт-бланш на дії за межами РФ. Для Роснєфті, яка втратила великі інвестиції у Венесуелі скуповування акцій Aramco за сміттєвими цінами – один із шляхів не тільки поправити справи, але й викупити токсичні активи російських нафтових гігантів – таких, як ЛУКОЙЛ і «Газпром нєфть», котрих падіння цін якщо не поховає, то відправить у глибокий нокдаун.

Непрямим підтвердженням протистояння Сєчіна із лідерами інших нафто-газових гігантів є зачистка Газпрому від людей президента компанії Олексія Міллєра наприкінці лютого 2020 року, коли з корпорації пішли фігури, які працювали з керівником компанії ще з середини 90 - х і переміщалися з ним по всіх щаблях його кар'єрних сходів – від морського порту Санкт - Петербургу, Балтійської трубопровідної системи – до Газпрому.

Зараз Міллєра разом позбавлено його фінансового блоку, найбільш обізнаних і наближених осіб, членів правління ГП – головного бухгалтера Олени Васільєвої, заступника голови правління – керівника апарату правління Михайла Середи. Раніше, у 2019 році, компанію покинули заступник голови по внутрішньому ринку Валерій Голубєв (колишній співробітник КДБ та Адміністрації Санкт-Петербурга, працюва поруч із Путіним) і гендиректор «Газпром Міжрегіонгаз» Кіріл Селєзньов.

Також поза штатом опинився Михайло Сироткін, керівник департаменту з управління корпоративними витратами ГП. За підсумками минулого року правління «Газпрому» вперше за кілька років залишилося без річних бонусів (практично, на суму 2,22 млрд. рублів). За офіційною версією, це трапилося через низьку ефективність роботи команди «пітерців». За неофіційною, – у зв'язку з різким конфліктом інтересів між Газпромом та його основним російським конкурентом – Роснєфтью. Згадайте, з чого, зазвичай, починається розслідування у відношенні до тієї чи іншої корпорації? Якраз з фінансового блоку. А потім згадайте, що Сєчін неформально контролює силовий блок уряду РФ.

Тепер уявімо, що Мохамад бін Салман і Сечін знайшли спільну мову.В угодіі OPEC + – саудити очолюють групу країн-членів ОРЕС. Росія – групу не-членів, що складається з 11 країн. Так що публічно домовитися або не домовитися їм сам Бог велів.

Стосовно версії щодо загрози здешевлення американських сланцевих енергоносіїв – вона, як було наголошено раніше, не витримує критики, оскільки саудити, на відміну від росіян, ще при президентові Обамі зробили досить великі інвестиції до спільного видобутку та розвідки нетрадиційних енергоносіїв, а також – у розвиток нових і новітніх технологій їхньої розвідки, видобутку та переробки. Крім цього, велика частина сланцевих енергоносіїв, що впливають на американський експорт – це газ. Сланцева нафта, більшою мірою, йде на внутрішній ринок і не є критичним фактором, що то впливає на ціноутворення.

Життєздатність версії російсько-саудівської змови перевірить час. Проти цієї версії говорить факт того, що після заяви Новака у Відні, Мохамед бін Салман 6 разів намагався 6 березня 2020 року додзвонитися до російського лідера. Але все той же непотоплюваний прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков повідомив саудівській стороні, що всі спроби марні, та натякнув, що російський президент у властивій йому манері хоче залишитися осторонь. На думку експертів Фонду, котрі знаються на ситуації у Кремлі та прийнятих моделях взаємин із настільки важливими для країни vip – персонами, мова йде про явний фейк. Подібні телефонні розмови – навіть якщо вони термінові – готуються заздалегідь. Самостійно лідери один одному не дзвонять. А, тим більше, в умовах, коли йдеться про можливість зіткнутися з образою.

Іншим аргументом є результати наради Путіна із лідерами найбільших російських нафто-газовидобувних корпорацій, яка відбулася у терміналі аеропорту «Внуково - 2» 1 березня 2020 року перед вильотом російського лідера до Пскова.

Відзначимо основні моменти, озвучені публічно і непублічно. Перш за все, Путін заявив, що «OPEC+ є ефективним інструментом для забезпечення стабільності на глобальних енергетичних ринках», але при цьому послався на те, що базовою для бюджету є ціна за Brent 42,4 дол/барель. Через кілька днів після наради міністр Новак заявив: «у Росії і Саудівської Аравії ніколи не було розбіжностей по OPEC+ ...ми дуже задоволені співпрацею з нашими саудівськими партнерами. Ми хочемо і далі продовжити нашу співпрацю з ними не тільки у межах OPEC+, але і в 2-сторонньому форматі... нові зустрічі та консультації відбудуться у березні.»

Що це було? Димова завіса? Навряд чи!



Промацування позицій партнерів і опонентів – можливо. Але те, що автори схеми у своїх висновках прорахувалися – ясно як день... Втім, це ж можна сказати і проконсультантів консультанти OPEC+. Наслідки прорахунків просто вбивчі як для світової, так і для російської економік: на тлі повідомлень про нездатність домовитися у межах OPEC+ про нове скорочення видобутку – 6 березня миттєво впали ціни на нафту, а на світових ринках – злетіли курси долару США та євро на тлі різкого падіння слабших валют – юаня, турецької ліри, валют країн колишнього соц. табору і, звичайно, валют - аутсайдерів країн пострадянського простору.

Деякі українські експерти вважають, що не Сєчін, а Путін, спільно з саудитами вступив у період «великої гри» заради того, щоб збанкрутувати американських виробників. Але згаданий вище відкритий лист глави РН – президентові перекреслює подібне припущення. Однак питання не у персоналіях, але у міцності економік держав пострадянського простору, включаючи економіку РФ. Тобто, основне питання полягає у тому, як довго останні зможуть витримати низькі ціни на нафту. Нехай навіть не у 14, а у 20 доларів/барель.

Як довго саудити зможуть протримати нафту на світовому ринку в такій гілці – теж велике питання, російські експерти, переважно, вважають, що років зо три. Оптимісти на тлі підвищення травневих ф'ючерсів 11 березня 2020 року заговорили про термін у 10 років. Для зміцнення власної внутрішньої ситуації саудитам потрібні стабільні партнери. В умовах війни всіх проти всіх - такі навряд чи знайдуться.

Що стосується Росії, то наш прогноз міцності для російської економіки – не більше 1,5 років, з урахуванням величезного внутрішнього боргу та запущеного ЦБ РФ продажу пакету акцій 50%+1 Сбєрбанку РФ – Фондові національного добробуту, на повний викуп якого поки грошей немає.

А тут ще реформи, на які теж грошей немає, втеча інвесторів, санкції, зростання внутрішнього і зовнішнього боргів, відсотків за їхнє обслуговування, війна з Україною, війна у Сирії, початок військової компанії у Лівії... з таким джентельменським набором на тлі світової кризи, пандемії коронавірусу і т.п. Плюс із переведенням третини ЗВР в звалився юань, що звалився...

Стосовно теми боротьби з американським сланцевим лобі – його потужність, хоч і перебільшена, але мотиви для роздумів - є. Як згадувалося вище – саудити зробили значні інвестиції у сланцеву розвідку і розробку технологій ще за часів Обами, серед зовнішніх спонсорів якого була все та ж Саудівська камарілья. Розвідка і видобуток сланцевих енергоносіїв супроводжувалися значними пільгами з боку Міністерства енергетики США.

І ось питання: яким чином, Саудівська сторона грає проти своїх же інвестицій – тобто проти самої себе? Повірити в це важко. Втім, можливо, що на ділі мова йде про вступ світової економіки до епохи дешевої нафти, а звідси – і можливого витіснення нафти зі світового енергобалансу. Знову-таки, процес почався ще за часів президентства Обами. Нинішня його реанімація – свідчення того, що верхівка саудитів не змінила свої тренди і цілі.

Опонуючою видається думка європейських аналітиків, які вважають, що більш різке падіння цін на нафту викличе різку реакцію в американській нафтовій промисловості. «У той час як виробники сланцю стикаються з набагато жорсткішими обмеженнями капіталу для підтримки видобутку, цінова війна може підштовхнути нафтові компанії США, які вже знаходяться під загрозою банкрутства», – сказав Джейсон Бордофф, керівник Центру глобальної енергетичної політики Колумбійського університету, – «крах переговорів у Відні, – підкреслив він, – за який Росія взяла на себе відповідальність, – мимоволі підштовхнула до арешту міністра нафти Саудівської Аравії Абдулазіза бен Салмана, щоб підтвердити владу спадкоємця над групою Aramco».

У приватному порядку урядові чиновники та нафтові керівники саудитів бачать переваги Aramco – як дешевого виробника – у тому, що комапнія вступила у конкурентну боротьбу з американськими сланцевими видобувачами, яким потрібні більш високі ціни на нафту, аби залишатися прибутковими. Хоча це побічно може заспокоїти президента Дональда Трампа, який хоче контролювати ціни на бензин. Саудівська Аравія, у першу чергу, прагне захистити свою економіку. Крах переговорів у Відні підкреслив, якою мірою Росія взяла на себе відповідальність за політику ОРЕС+.

На нашу думку, нинішнє різке падіння цін мимоволі асоціюється з нафтовою кризою 2014 року, яка викликала потрясіння на міжнародних фінансових ринках, зруйнувала бюджети економік виробників і завдала шкоди балансам лідерів світового енергетичного сектору. Відповіддю Росії на згадане падіння стали анексія Криму та розв'язання гібридної війни у Донбасі.

У січні 2016 року ціни впали до рівня нижче 30 доларів за барель. Це змусило саудитів піти на пропозицію спільних дій з Росією та її партнерами. Що стосується згаданих арештів конкурентів наслідного принца, то тут не обійшлося без участі росіян: «вони ненавидять один одного», – сказав один з представників ОРЕС про відносини між міністром нафти принцем Абдулазізом, досить принциповим захисником інтересів сім'ї саудитів, і Олександром Новаком.

Але в останні місяці здавалося, що два найбільших виробника нафти у світі почали працювати проти інтересів один одного. «Коли Саудівська Аравія хотіла швидко відреагувати на спалах коронавірусу минулого місяця, король Салман звернувся до російського президента за підтримкою – але Путін його не почув» – зазначає Бодрофф. При цьому даний експерт не згадує про те, що він змальовує тільки поверхню, забувши про професійного розвідника Сєчіна, котрий традиційно воліє триматися за лаштунками шоу.

А ось що відзначили безпосередні учасники недавніх переговорів: «у росіян був дуже дивний погляд на ринок – давайте почекаємо і подивимося, давайте почекаємо і подивимося – повторювали вони і після всього сказали, що ціни вже впали фатально. Потім з'ясувалося, що головними для Росії є нафтові інтереси США».

Хто з російського боку був основним лобістом цієї тенденції - ми вже з'ясували. Метання російської делегації теж зрозумілі: Новак виявився затиснутий між непримиренними конкурентами – все тими ж Путіним і Сєчіним. І тут у захваті гри вже було не до реакції країн ОРЕС.

Швидше за все, команда радників керівника Роснєфті погано прорахувала і не змогла визначити ризики та втрати від глибокого падіння цін. Так само, як і не врахувала, що Саудівська Аравія. котра має чісленні вільні нафтові площини, може збільшити видобуток з 9,8 до 13 млн.барелів/ день без шкоди для своїх доходів, оскільки падіння ціни до 30 дол/барель компенсується зростанням обсягів, а дохід залишиться , як і раніше, – 140-142 млрд доларів. Максимум, таке навантаження СА витримає до 5 років. Потім доходи почнуть різко скорочуватися.

Відповідно, Новаку як керівникові російської делегації на переговорах з ОРЕС, не залишалося нічого, крім як запевняти інвесторів, що обвал ринку, якого світова економіка не бачила з часів світової кризи 2008 року, – «знаходяться у межах прогнозу», а наслідки «були опрацьовані заздалегідь». Зараз приблизно тим же займається перший заступник голови уряду РФ, міністр фінансів Антон Силуанов, який заявив «що навіть в умовах усталеності низьких цін на нафту російська макроекономічна і фінансова стабільність не постраждають», маючи на увазі кошти Фонду національного добробуту, котрі, як говорилося у попередньому дослідженні по Росії, задіяні у сценарії викупу у ЦБ пакета акцій СБ РФ, санації кризових банків, компенсації втрат від санкцій.

І все ж падіння ціни трохи нижче 30 дол / барель – це не найстрашніше. Якщо саудити опустять ціну на нафту, як обіцяли, до 14 дол/барель, то втеча інвесторів і виробничих ланцюжків надбає незворотний характер. Додайте до цього ще й ризики щодо можливого обвалу облігацій федеральної позики.

Тоді перед очима повстане повна картина наближення до прірви... Стосовно акцій російського держборгу – саме вони стали рятувальним жилетом для підтримки курсу рубля та підживлення федерального бюджету. За одну ніч все зруйнувалося: на тлі обвалу цін на нафту та рубля, на торгах Московської біржі, те, що сталося, є другим найгіршим падінням за всю історію торгів. На 8,9% за день – Індекс біржі втрачав лише одного разу – 16 грудня 2014 року, коли ЦБ підняв ключову ставку до 17% річних, а курси долару та євро за кілька годин злетіли більш ніж на 20 рублів. Як вихід Росії з нафтового союзу з Саудівською Аравією, так і початок найбільшої з кінця XX цінової війни застиг інвесторів ОФЗ зненацька. Досить звернутися до архіву офіційного сайту ЦБ, де можна переконатися у тому, що в історії фінансової системи РФ було всього два випадки, коли уряд перед кризою і девальвацією рубля вкрай нарощував зовнішні позики: це піраміда ДКЗ 1996-98 рр., коли за рік і вісім місяців зовнішні інвестори вклали у російські цінні папери 17,8 млрд доларів, а також ситуація 2012 - 2013 років, коли ринок ОФЗ заполонив спекулятивний капітал у розмірі 20 млрд доларів.

У минулому році зарубіжні інвестиції до даного роду облігацій склали близько 19,5 млрд доларів за рахунок скуповування рублів і вкладення їх у держпапери. Зараз втрати інвесторів склали 10% за рахунок девальвації та обвалу цін на облігації, аукціони за якими ЦБ РФ призупинив з 10 березня 2020 року – до стабілізації ринку. Подальші дій інвесторів можна змалювати наступною схемою: іноземці позбавляються від паперів, отримують рублі – конвертують їх у долари – збільшується курс долара США, що стає каталізатором вторинного кола продажів. Аби збити паніку, 10 березня 2020 року ЦБ РФ почав активно продавати валюту з ФНД, практично прирікаючи останній на кризу – з урахуванням оголошеної операції з купівлі фондом акцій Сбєрбанку Росії. Однак на ділі, Банк Росії резервами Фонду національного добробуту розплачується із власниками облігацій Мінфіну. Причому, мова йде як про іноземних, так і про російських власників. На думку дослідників, зниження нафти на кожні 10 доларів за барель викликає ослаблення курсу рубля на 4,75 - 5 рублів за долар. Тобто при відкаті цін на нафту до 38 дол/барель, ціна рубля складе 72,5 за долар, а при обвалі до 20 дол/барель – рубль може коштувати 92,5 рублів/долар. Однак експерти попереджають, що при ціні рубля у районі 74,5 - 75 рублів за долар - з боку головного фінансового регулятора почнуться непередбачувані інтервенції. Хоча, за прогнозами аналітичного департаменту Альфа-Банку, вже 16 -17 березня ціна долара може дістатися до 78 рублів. За даними ІК Регіон, заввідділом ринків капіталу ІМЕМО РАН Яків Міркін прогнозує що при ціні на нафту в 38 - 40 доларів/барель падіння російського ВВП може скласти до 1%, а дефіцит бюджету складе 2-3% ВВП.

СЯДЕМО ВСІ

При цьому про-сечинські джерела як мантру повторюють і дублюють докорінно невірну інформацію про те, що при ціні в 14 дол./барель кожен сланцевий барель обтяжено боргом галузі у 90 млрд.доларів, не згадуючи при цьому, що погашення цього боргу частково може взяти на себе держава, відновивши пільги для сланцевидобувачів, а також – за допомогою фінансових вливань та інтересів зовнішніх акторів, про що говорилося раніше.

Узагальнюючи все сказане щодо виживання російського бюджету, ми вважаємо, що цей термін можна збільшити до 2 років, якщо Росії вдасться терміново позбутися падаючого юаня із ЗВР, припинити розрахунки у китайській валюті та перекласти більшість своїх проблем на економіки країн СНД. Наприклад, Казахстану і Азербайджану.

Сусіди це прекрасно розуміють. Наприклад, за мірою того, як зростало розчарування з боку країн ОРЕС, ввечері 6 травня міністру енергетики Азербайджану Парвізу Шахбазову довелося зробити останні спроби повернути РФ у договір і укласти хоч якусь угоду між Новаком та принцем Абдулазізом. Однак, як ми знаємо, зусилля зазнали невдачі. Найбільший каспійський експортер, піклуючись про стабільність угоди, у першу чергу, дбав про власну безпеку, маючи на увазі ситуацію у сусідніх країнах Каспійського регіону.

У цьому зв'язку, варто звернути увагу не на Росію і не на США, але на Іран, найбільшого світового експортера нафти. Так от, для економіки Ірану на тлі нескінченних санкцій, зростаючої протестності, що охопила практично всі верстви населення, жорстокої конкурентної боротьби за контроль над країною між Верховним Лідером і Корпусом Вартових Ісламської Революції – зниження світової ціни на нафту до 14 доларів/барель робить безглуздою експорт нафти – а саме ця стаття є для Ірану головним бюджетоутворюючим підійстям. Але, разом з цим, падіння цін стане каталізатором зміни системи влади та управління країною. Практично вже зараз відбувається об'єднання кланів і груп еліти. Правда, поки не проглядається у цьому контексті фігура загальнонаціонального лідера. Але все виразніше звучать розмови про необхідність повернення до країни спадкоємців покійного шаха Ірану Мухамеда Рези Пехлеві, опікуваних урядами Великобританії і США.

Також варто придивитися до поведінки азійських гравців, на які в умовах кризи давно намагається переорієнтуватися Росія. Падіння цін на нафту, зміцнення долару та євро критично вплинули на азійські біржі. За даними на ранок 9 березня 2020 року, індекс Токійської біржі Nikkei 225 впав на 1196 пунктів (5,77%), Індекс Гонконгської фондової біржі Hang Seng впав на 1064 пункти (4,07%), індекс Шанхайської фондової біржі SSEC знизився на 2,11% .

Однак, вкрай важливо проаналізувати, яким чином ситуація з обвалом світових ринків відіб'ється на КНР, на яку припадає близько 20% світового ВВП. Додайте до цього економічний шок для великих економік на кшталт Японії, Південної Кореї та Італії. Тобто події, що відбулися на світовому ринку нафти, як ніколи, на руку глибоко стогнуючій економіці Китаю , – з точки зору виходу останнього з кризи , викликаної епідемієюкоронавірусу. По-перше, основні зовнішні тавнутрішні китайські конкуренти – Японія і Гонконг опинилися у не менш глибокій кризі та несуть втрати від обвалів біржових індексів. По-друге, критично низькі ціни на нафту грають на руку виробникам нафтопродуктів і класичному автомобілебудуванню. Правда, різко просядуть виробники електротранспорту та електромобілів, а також ситуація вимагає переведення залишків вугільної теплоенергетики на мазут.

Але важливіше – інше: керівництво КНР намагиметься, по-перше, поглибити конфлікт інтересів між Росією, СА і США. По-друге, в інтересах Китаю – підтримувати світове сланцеве лобі та розвиток сланцевих технологій за умови зняття китайським керівництвом заборони на видобуток сланцевих енергоносіїв на території КНР. По-третє, створилася ситуація, коли основні китайські опоненти знаходяться в настільки ж кризовій ситуації, як і сама КНР. Поширення епідемії поза Китаєм, відповідно, її завершення у опонентів відбудеться пізніше. Таким чином, на тлі низьких цін на енергоносії може відбутися новий поштовх розвитку Піднебесної. До того ж додамо, що Китай – найбільший російський кредитор. Так що і Путін, і Сєчін змушені будуть грати за китайськими правилами та вимогами. А вони такі, що всі наслідки колапсу буде перекладено на бюджет Північного сусіда.

0 перегляд