• POSTUP

Мідь не шумить сама по собі



Є у світі субстанції незамінні, ті, що за них розгораються війни. Володіння якими означає абсолютну перевагу над суперниками. В уяві не досить досвідченого читача одразу промайнуть думки про нафту, газ, або, у крайньому випадку, – про вугілля. Але сьогодні мова у нашому дослідженні піде про мідь. Про ту саму мідь як одиницю аналізу, що то, у певному сенсі, «непопулярна» у новинній стрічці та публічних обговореннях, порівняно з вищезгаданими природними ресурсами.


Однак, це невірний підхід. Сьогодення давно змінило приорітети світової економіки. Мідь – основа функціонування безлічі галузей. Без неї неможлива соціальна інфраструктура: будівництво, електроніка, транспорт, споживчі товари, продукти важкої промисловості – всі вони потребують на цей кольоровий метал. З нього виготовляють електропроводку, водопроводи, схеми, катоди, акумулятори для електромобілів – і навіть дверні ручки.



Тому предметом нашого аналізу стане сьогоднішній стан ринку міді. На ньому відбувається щось цікаве, незвичне, таке, що може різко вплинутина наше прийдешнє життя. Точка відліку – мідь як істотний ресурс у багатьох проциклічних галузях. Це означає, що саме цей метал прив'язано до світового бізнес-циклу. Більш того, ціна на мідь – один з показників стадії макроекономічного циклу.  


Те, що відбувається у нинішніх реаліях нагадує 60–ті роки минулого сторіччя, коли фраза «люди гинуть за метал» набула нового змісту. Простіше кажучи: попит значно перевищував пропозицію. Це ж саме відбувається й зараз. І буде продовжуватися, принаймі, не менше за десятиріччя. Ситуації сприяє м'яка антикризова грошово-кредитна політика, асигнування економіки, і, в подальшому, вихід з пандемії. А у згадані 60-ті йшлося про післявоєнне відновлення світової економіки та навіть різкий стрибок зростання її стратегічних секторів.





При виході з кризи, зростання ставки на мідь підвищується рівномірно протягом 2-3 років. Попит підвищується за рахунок виходу з локдауну, коли магазини відкриваються, і, у цілому, відновлюється звичний ритм життя. Відповідно, і електроніка, і будівництво, і споживчі товари, і транспорт – необхідні у докризовому обсязі. Тому достатня частина аналітиків очікують на прискорення темпів економічного зростання після поточного 2021 року – вище, за стандартні середні значення.


Раніше ми згадували про роль міді у «зеленій промисловості»(електроніці, енергетиці та ін.). І, правда, субсидування зеленої економіки підвищує попит на неї та навпаки. Таким чином, держави, піддаючись новомодним віянням, у запалі гонки навіть не замислюються про те, що мимоволі стають вкрай залежними від кінцевих бенефіціарів виробничих та фінансово-економічних процесів.


Раніше ми згадували про роль міді у «зеленому виробництві» (електроніці, енергетиці та ін.). І, правда, субсидування зеленої економіки підвищує попит на неї та навпаки. Таким чином, держави, піддаючись новомодним віянням, у запалі гонки навіть не замислюються про те, що мимоволі стають вкрай залежними від кінцевих бенефіціарів виробничих та фінансово-економічних процесів. Наприклад, США, Китай та їхні партнери активно проводять електрифікацію автомобілів. Для США це пов'язано із прагненням скоротити до нуля викиди вуглекислого газу до 2030-2040 років. Для Китаю – іноваційне лідерство (альтернативна енергетика) – один із стратегічних постулатів стратегії «Маde in China - 2025». Майже всі продукти сонячної енергетики та зеленого автомобілебудування (електромобілі) використовують літій-іонні зарядні акумулятори. Катод у даних пристроя – мідь. Машина на акумуляторі вимагає 83 кілограми міді, а гібридний-60 кг. Тоді як звичайний автомобіль всього 20 кг.. Тобто, в 3-4 рази менше.



У той же час, згідно з даними Grand View Research, до 2028 року ринок електрокарів збільшиться у 7 разів. Кожен 10-й автомобіль у світі буде використовувати літій-іонний акумулятор. Як результат, за даними Bloomberg NEF, потреба у даному виді продукції до 2030 року щорічно зростатиме, у середньому, на 23% до 2030 року. Тобто, одним із домінуючих прогнозів є те, що попит на мідь та літій будуть рости, в основному, за рахунок електронізації світової економіки, у т.ч., – у автомобільної промисловості. 


Відзначимо також, що в умовах дефіциту згаданих копалин на світовому ринку, ціна акцій мідьовидобувних підприємств зростає, випереджаючи, власне, ціну металу. За останній рік акції майнерів, за середньозваженими даними, виросли з 100 до 500%, поки ф'ючерси на мідь виросли на 95%. Так, Freeport-McMoran Copper & Gold (NYSE:FCX) – друга за величиною світова компанія з видобутку міді і золота – за минулий рік зросла на 500%. Southern Copper Corporation (NYSE:SCCO) — великий мексиканський майнер міді, цинку, срібла і молібдену – за той же період акції компанії зросли на 190%. BHP Billiton (NYSE:BHP) — найбільший у світі англо-австралійський холдинг з видобутку різних металів, у тому числі, – міді, сталі, а також – вугілля і нафти – акції зросли на 112%. Rio Tinto (LON:RIO) (NYSE:RIO) – другий найбільший у світі холдинг з видобуткута виробництва металів – сталі, алюмінію, вугілля, міді, титану, алмазів, урану, золота і т.ін. – за рік акції згаданої компанії виросли на 104%.



Вся ця Передмова призводить до одного висновку: мідь з металу з невеликим перевиробництвом переходить до списку дефіцитних. Це дуже важлива теза. З урахуванням того, що приріст пропозиції на 2021 рік складе всього 2,7% – це означає, що дефіцит міді вже у поточному році сягне 200 тисяч тон. 

Окрім співвідношення «попит-пропозиція», на ціну міді також різко впливає рівні світової та національної інфляції. Підвищення собівартості робочої сили, засобів виробництва зараз відбувається, перш за все, за рахунок зростання інфляції. В цих умовах, коли вартість видобутку та переробки перевищує ціну на метал, компанії зупиняють проекти або повністю йдуть з ринку, через що дефіцит металу збільшується, і ціна знову починає зростати. Тому варто запам’ятати: мідь-досить циклічний метал. Однак повний цикл ми побачимо в перспективі. А сьогодні-ціна вже висока, за рахунок, знову ж таки, економічних наслідків системної кризи та пандемії СOVID-19.





Хоча, як ми неодноразово вказували у попередніх дослідженнях, світова системна криза почалася за кілька років до початку вірусної пандемії. У 2021 оці були зупинені виробництво і видобуток міді на рудниках головного світового експортера.



Найбільший видобувач міді у світі – чилійська держкорпорація Соdalco–припинила розвідку та освоєння нових родовищ. В цілому, у Латинській Америці (Перу, Чилі – головні актори на світових ринках міді) виробництво знизилося на 40 %. Проте, СOVID-криза призвела до зниження світових запасів міді не тільки через простої. Об‘єми міді скоротилися і за рахунок погодних умов в Чилі. Держава за цей рік втратила до 40 тисяч тон на місяць. І це не могло не відбитися на ринку. Особливо на тлі того, що мідно-видобувну галузь з 2018 року охопили простої через протести, організовані профспілками.

Однак варто поглянути на світовий рейтинг країн - виробників міді, складений Геологічною службою США. З 2018 року в першу трійку входять Чилі, Китай і Перу. Уявіть, що з якихось причин видобуток в Чилі різко скоротиться. Розумієте, хто стане диктувати умови? Причому, не тільки на ринку міді, але й світової економіки та безпеки? А якщо врахувати, що на 7-му місці рейтингу знаходиться Росія. 1. Плюс, найбільші видобувачі з Монголії з їхньою вкрай непостійною геополітичною орієнтацією та неодноразовім звертанням до китайців за кредитами – і постійними відмовами у фінансуванні? Таким чином, новітнім світом правитиме той з гравців на ринку видобутку міді, хто у максимально стислі терміни зуміє зібрати навколо себе партнерський пул, який дозволить контролювати більшу частину світового ринку.




Так що, як не дивно, у розрізі даного економічного напрямку, увага світової аналітики має бути прикута аж ніяк не до України, Білорусі та Росії. А до досить вузької, витягнутої з північного заходу на південний захід Латинської Америки, що омивається Тихим океаном – тобто до Чілі, однієї з найблагополучніших країн, яку також часто називають «вітриною континенту».


Чилі: час збирати мідь



Про Чилі у пострадянському ареалі відомо не так вже й багато. Крім карколомних запасів міді, що ми знаємо про цю країну? Майже нічого. Хіба що давні радянські міфи про вбитого путчистами президента - лівоцентриста Сальвадора Ал’єнде, а ще – про злочинну хунту на чолі з кровожерливим диктатором Піночетом, який перетворив країну на концтабір. У нашій уяві не вкладається, яким чином, завдяки хунті, раніше злиденна країна-монопродуктор перетворилася на шосту економіку обох Америк за рівнем ВВП і на сьому – за паритетом купівельної спроможності…


Чилі має найвищий дохід на душу населення на своєму континенті. Згідно з даними Світового банку, Чилі відноситься до категорії країн з високим рівнем доходів. Цілком зрозуміло, що нашу аудиторію цікавить, як країна-аусайдер перетворилася на оазис відносного благополуччя. І за рахунок чого це досягнуто… Чи тільки завдяки найбільшим у світі запасам корисних копалин? Або залізної диктатури, що забезпечує жорсткий контроль, у тому числі, за виконанням законів? Але ж після відходу Піночета від влади пройшло вже 30 років…



Почнемо з того, що, перш за все, експерти міжнародних кредитних організацій звертають увагу на класове розшарування у Латинській Америці – традиційне, на рівні ментальності. Це завезено на континент конкістадорами, а потім – укріплено реконкістою. Економіку Чилі контролює 10 кланів, які є не тільки основними постачальниками бюджету, а й опорою більшості режимів, у тому числі, - і диктаторських. Найбільшу цінність у видобувній країні має земля. Нащадкам латифундистів земля дісталася у спадок. Відповідно, спадкове володіння основними багатствами закріплює 10 аристократичних кланів на чолі владної ієрархії. При цьому слід зауважити, що «золота десятка» традиційно орієнтується на найближчого сусіда - США.

А саме її члени є найбільшими платниками різного роду податків до національного бюджету. Відповідно, опозиція, в основному, приходить до влади з вимогами соціальної справедливості і, переважно, фінансується за рахунок жорстких конкурентів Штатів на світових ринках сировини. Особливо це стає помітно в періоди крайньої волатильності цін і дефіциту – в тому числі, тих же міді та літію. 1. Однак не варто помилятися, що зовнішніх інтересантів нібито вкрай турбує питання соціальної справедливості. Або вони жадають розквіту чилійської економіки. Ні, тут все традиційно по-колонізаторськи. Індекс Джині (розшарування) в Чилі, за даними СБ, становить 46,6, що є на рівні середніх регіональних значень в регіоні. У чилійських континентальних сусідів цей показник значно вищий: у Бразилії (53,3), Колумбії (50,8), Гондурасі (50,5) та Парагваї (49,7). Для порівняння:, в багатих «старих» європейських країнах Індекс Джині коливається від 30 до 32. А ось у Китаї показник соціального розшарування значно вищий і становить 51-53 відсоткових пункти. Так що китайці з їхніми спробами отримати контроль над чилійськими природними запасами – навряд чи допоможуть знизити рівень соціальної нерівності. Тим більше, що напротязі 45 років не комуністичні, а неоліберальні ідеї панували у чилійській державній економіці.






Стосовно США – тут теж не все просто. Варто згадати, що в 60-х Чилі була обрана американцями як модельна країна для проведення ринкових реформ методом «шокової терапії». Група молодих економістів з елітної вищої школи економіки Папського Католицького Університету Чилі (в тому числі, і вихідці з 10 «золотих» кланів) пройшли підготовку на економічному факультеті Чиказького університету у межах трирічної програми тісної співпраці з економічним факультетом Університету Чикаго. Підготовкою керував засновник теорії монетаризму, всесвітньо відомий економіст Мілтон Фрідман. Члени групи протягом декількох десятків років входили до складу різних чилійських урядів, очолюючи стратегічні відомства – від Міністерства фінансів до Центрального банку.




Ідеї «чиказьких хлопчиків» зводилися до того, що державу в усіх галузях має замінити вільний ринок. Тобто йшлося про т.зв. «шокову терапію», яка потім, після випробуваннях у Чилі, була застосована у Польщі (1989 р., Лешек Бальцерович, віце-прем'єр) та РФ (1992-1998, Єгор Гайдар, віце-прем'єр), основною метою цих процесів стали побудова економіки «вільного ринку» та децентралізація економіко-політичної системи. 


Чому нам сьогодні важливо знати, які принципи закладено в основі чилійської моделі стабілізації та модернізації економіки? І як це стосується видобутку міді, літію та ренію?



Все дуже просто. Зовнішнім інвесторам потрібні гарантії збереження і зворотності коштів, незалежно від політичної орієнтації режиму. При центристських урядах ці гарантії вищі. А те, що за реформами «чиказьких» стоять саме зовнішні інтереси стає ясно, коли звернути увагу на зміст стратегії моденізації. 


Перш за все, це – відмова від політики протекціонізму, відкриття економіки для зовнішніх інвесторів шляхом зниження митних тарифів і скасування неринкових обмежень на імпорт, створення оптимально сприятливих умов для залучення і діяльності іноземного капіталу на основі прямого інвестування та надання чилійському приватному секторові права отримання зовнішніх кредитів, дозволу лише непрямих методів держрегулювання, зниження соціальної напруженості за рахунок збільшення доходів вищих і зростання податкових надходжень для подальшого перерозподілу на користь соціально незахищених верств. Останнє означає безперервність виробничого процесу і відносну гарантованість стабільності у галузях найбільшої уваги інвесторів.



 В результаті проведених реформ на момент відходу Піночета від влади інфляція знизилася до середньосвітового рівня 9-15 %; темпи зростання ВВП піднялися до 8,5 %; безробіття скоротилося на 9 %; сума зовнішнього боргу скоротилася на 7%. При цьому видобувні галузі контролювали спільно з державою все ті ж 10 кланів. У 2010 році Чилі увійшла до ОЕСР, клубу розвинених країн, а до 2022 року, за прогнозами МВФ, чилійський подушевий ВВП повинен був перевищити $30 тисяч.


Помилково думати, що при Піночеті кризи були пов'язані тільки із зовнішньою кон'юнктурою. Наприклад, кризу неповернення кредитів багато експертів вважають наслідком різкої лібералізації фінансової системи і зняттям обмежень на транскордонні потоки капіталу. Це призвело до того, що до країни хлинув спекулятивний, у т.ч. – тіньовий капітал. В результаті Піочету з реформаторами довелося терміново націоналізувати найбільші банки, що докорінно суперечить «чиказькій» економічній доктрині.



Але навіть незважаючи на непогані економічні показники, основною проблемою національної економіки Чилі стало те, що зростання макроекономічних показників не супроводжується структурними перетвореннями і створенням нових високотехнологічних галузей. Пояснюється це просто: зовнішні спонсори - будь то США, Китай, їхні попутники, партнери або союзники вкрай зацікавлені у сьогоднішньому статусі-кво, тобто у збереженні позицій країни як моно-продуктора. Тоді вартість залежності економіки від зовнішніх надходжень вище. 


Відповідно, і доходи інвесторів теж вище. За прикладами далеко ходити не потрібно. Ті ж чилійці на тлі зростаючого дефіциту літію могли б організувати виробництво літій-іонних батарей безпосередньо біля місця видобутку та переробки, збивши світові ціни до сміттєвих і отримуючи досить високу маржу. Але основне виробництво батарей знаходиться в Китаї, який вкрай зацікавлений в нинішній ситуації.


Наслідком проведених реформ і значним досягненням чилійців до останнього часу було поєднання регулярної змінюваності влади з енергійним економічним зростанням, незалежно від політичних пристрастей правлячої групи.



Конфлікт зовнішніх інтересів у ретроспективі – у двох словах можна описати наступним чином: приходять праві – поліпшується ситуація з національною економікою, в цілому. Однак основним бенефіціаром є великий бізнес – основний постачальник податків до бюджету.  


Відновлення і зростання економіки відбувається на тлі посилення наступу на демократичні права і свободи. Цьому сприяє Конституція, прийнята ще при генералі Піночеті. Праві, перш за все, отримують підтримку з боку найближчих сусідів – на чолі зі Штатами. Ліві, як і праві, приходять до влади на хвилі фінансованих ззовні протестів. Тільки джерела фінансування інші: зовнішні – пул на чолі з Китаєм і Росією, внутрішні - незадоволений малий і середній бізнес, які активно використовують в протестах соціально незахищених столичних жителів, численних трудових мігрантів та студентів.


Зараз країна переживає не найкращий етап. При владі – право-центристи з випливаючими звідси наслідками. Вже протягом 2 років Чилі знаходиться у стані політичної кризи. Протести почалися у столиці країни після оголошення про подорожчання проїзду в метро. В результаті – загинуло два десятки людей. Вибір пулу зовнішніх опонентів на чолі з Китаєм припав на модель протестів, застосованої у Гонконзі, а потім – у Москві – в 2019 році. Технологічно це сліпе копіювання того, що відбувалося в колишній британській колонії – хіба що гасла, звичайно, прив'язані до власне Чилійських реалій.






Базовим для об'єднання радикалів різного спектру з консерваторами став слоган: «Нам досі 30!» » тобто натяк на те, що за 30 років без диктатури у державі ніщо не змінилося. Протести, які проходили у чилійській столиці Сантьяго у жовтні 2020 року почалися з «флешмобів» старшокласників, а продовжилися т. зв. Маршем мільйона, в якому взяли участь – за різними оцінками » від 25-50 тис. людей до гіперболізованого 1 млн. Все закінчилися погромами. В результаті переговорів між правлячою правою коаліцією Сhile, vamos! – і лівою опозицією» 25 жовтня 2020 року в країні пройшов загальнонаціональний референдум, більшість учасників якого схвалили прийняття нової Конституції.



При цьому ми радимо звернути увагу не  стільки на рекордний рівень схвалення теми референдуму (78,3%), скільки на те, що цей рівень досягнуто граничною активністю молоді до 25 років, серед яких переважає лівий протест і схильність до радикальних дій. Саме це також було випробувано в 2019 році у Гонконзі та Москві. 


У відповідь на протести, президент Чилі Себастьян Піньеда ввів пакет заходів, спрямованих на стабілізацію ситуації, серед яких: підвищення пенсій, часткове покриття витрат на лікування і зниження цін на ряд медикаментів, зменшення діючих тарифів на електропостачання. Мінімальна заробітна плата тепер повинна становити не менше 350 тис. чилійських песо (приблизно 491 долар США).



Але, незважаючи на спроби уряду диверсифікувати економіку, Чилі залишається вразливою до міжнародних цін на мідь, міжнародного попиту (особливо у Китаї), кліматичних і сейсмічних ризиків, неадекватних досліджень і розробок, а також енергетики, інфраструктури, цін на енергоносії. Довгостроковий прогноз цін на мідь, таким чином, має серйозні далекосяжні наслідки для зайнятості, заробітної плати, і, нарешті, конкурентоспроможності не тільки національного ВВП, а й країн, вихідці з яких масово задіяні у чилійській економіці. 


При цьому прогнози світових рейтингових агентств у середньостроковому періоді вкрай суперечливі. Замість економічного зростання в 3-4%, деякі структури прогнозують у 2021 році падіння ВВП на 1,5-2,5%, вказуючи на те, що глибокі втрати терплять всі провідні галузі економіки. Особливо – в будівельній сфері, де у 2020 р. мало бути ліквідовано 75 тис. робочих місць, а інвестиції до галузі мали скоротитися на 10,5%, що гірше найважчих моментів кризи 2009 р.. Однак при цьому варто відзначити, що велика частка скорочених робочих місць припадає на іноземних робітників – з менш благополучних країн Латинської Америки, Південно-Східної Азії та Китаю. Більшість з цієї армії безробітних якраз і складають основу протестів. Таким чином, якщо на приведені вище прогнози накласти наслідки пандемії та світової системної кризи – то, виходить, що ситуація у країні краща, порівняно з іншими державами – тими, де влада стримує споживчу та інвестиційну активність. А таких в оточенні Чилі-більшість.



Все це може зіграти згубну роль для світових ринків міді, літію та ренію, як і для всієї світової економіки, в цілому: чилійська політична нестабільність, неспроможність влади і домінування про-соціалістичних установок населення, відхід вліво – обов'язково мають відбитися на зовнішніх гравцях. Тобто, швидше за все, чилійські виробники будуть орієнтуватися на диверсифікацію експортно-імпортних відносин з Китаєм - наприклад, переключиться на зростання експорту до країн ПСА. При цьому, з точки зору зовнішнього товарообігу, саме Китай є найбільшим для Чилі експортером (24%) та імпортером (22%). І ці конкуруючі між собою стратегічні завдання, безсумнівно, впливають на формування зовнішньоекономічного та внутрішньополітичного курсу чилійців.



Кілька слів про те, що являє собою політична система Чилі через 30 років після диктатури. Якщо не вдаватися в теорію, можна сказати, що інституційний устрій органів влади за останні три десятки років характеризувався високою пропорційністю розподілу місць у Конгресі. Це неодмінно призводить до фрагментації і нестабільності партійної системи. Важливий ефект неолібералізму, який виходить за межі макроекономіки — деполітизація суспільства. Парадоксальним чином з переходом до демократії рівень залученості чилійських виборців у політику почав різко падати. Партії замкнулися на внутрішньо-елітній боротьбі і стали втрачати контакт з громадянським суспільством.


Паралельно ідеологічні відмінності між лівими і правими стиралися, виборці перестали бачити альтернативу. За 30 років демократії у Чилі встановилася стійка система з ротацією між лівоцентристським і правоцентристським урядами. Ця стабільність підкріплювалася ще й успіхами в економіці. Багато чилійців розчарувалися в інституційній політиці і перестали ходити на вибори. В умовах згаданого високого рівня внутрішньо-парламентської фрагментації, у 2017 р. нинішній президент Себастьян Пін’єра вдруге прийшов у владу для реалізації цілком конкретних цілей — підвищення якості прийнятих рішень і, відповідно, стабілізації економічної ситуації. У чому особливо зацікавлені члени «золотої десятки» для яких важливо аби бізнес відбувався в умовах тиші та стабільності.






Проте, на жаль, виклики, з якими Пін’єрі довелося зіткнутися, багаторазово переважували його можливості як лідера загальнонаціонального масштабу в умовах численних глобальних криз. Виступаючи перед суспільством, президент жорстко відмовлявся йти у відставку, наполягаючи на тому, що його обрано демократичним шляхом, і саме тому він буде нести відповідальність за все, що відбувається в країні у відведений йому термін правління. Падіння електорального інтересу призвело до появи нових політичних гравців, які прагнули до оновлення діючої політичної системи. Китайські симпатії при цьому схилялися до об'єднання лівих сил і створення радикального блоку в уряді для отримання більшої свободи маневру і проведення у країні реформ для зміни зовнішньоекономічної орієнтації Чилі та проведення націоналізації у видобувних галузях з подальшою реприватизацією на свою користь.




Це пояснює, чому нинішній уряд намагається за всяку ціну досягати консенсусу, але не залишити поле бою – іншого не дано. Зупинка експорту з Чилі відразу вдарить по правлячому класу. На тлі кризового падіння економіки це не тільки означає можливість нових протестів. Але дивіденди від різкого підвищення ціни на мідь, літій і реній не дістануться ані державі, ані «золотій десятці». Вершки зніматимуть зовнішні конкуренти, спекулятивно підстьобуючи і без того шалене зростання дефіциту.


Панацеєю від політико-економічної кризи оголошено формування нової Конституції країни. Спочатку в квітні повинен бути обраний Конституційний Конвент, до якого увійдуть делегати-виборщики, які, за зразком американського, - попередньо складуть і приймуть за основу Конституцію під час свого засідання, що триватиме протягом року. З подальшим винесенням узгодженого Конвентом тексту на загальнонаціональний референдум. Створення подібного неконституційного органу пов'язане з крайнім рівнем недовіри парламентові Чилі (2,7-3%).




Цікава позиція про-китайського МВФ (чому саме про-китайського - ми пояснювали у попередніх дослідженнях), який заявив, що «конституційний процес — можливість для Чилі продовжувати бути регіональним лідером у галузі економіки паралельно з ризиком необґрунтованих соціальних обіцянок без достатньої для цього макроекономічної бази». Експерти, що безпосередньо впливають на прийняття рішень у м/н фінансово - кредитних організаціях давно попереджають, що ситуація нагнітається як ззовні, так і всередині країни.



 При цьому мова йде не тільки про протести. Основним подразником є заклики лівих до значних реформ соціального сектору, включаючи пенсійну реформу, реформи охорони здоров'я та освіти, переважно за рахунок великого бізнесу.


Також ліві звинувачують президента і уряд у використанні армії в мирний час, численних порушеннях прав людини, жорстокості карабінерів і неодноразово вимагають його відставки, проводячи аналогії з Аугусто Піночетом.



 У той же час, ескалація протестного руху, апеляція до універсальних надекономічних цінностей — соціальної справедливості і рівності — змушують задуматися про те, що, можливо, вибір іншої, більш компромісної постаті на пост голови держави, більшою мірою, сприяв би пом'якшенню конфліктних позицій і зниженню рівня взаємної нетерпимості. 


Судячи з усього, нинішні урядові поступки можуть дати свої плоди. Ділова довіра інвесторів до чилійської економіки зросла до 55,9% у березні поточного року - з 55,7% у лютому. Це стало найсильнішим каталізатором інвестиційних настроїв з червня 2018 року. Отже, індекс довіри інвесторів піднявся вище 50-бального порогу, який відокремлює оптимізм від песимізму серед інвестиційних компаній. У той же час, індекс споживчої довіри Adimark GfK впав до 29,2 пунктів в березні з 32,0 пунктів в лютому, що стало найсильнішим результатом за 12 місяців. Отже, Індекс опустився нижче критичного порогу в 50 пунктів, який відокремлює песимізм від оптимізму серед чилійських споживачів.


Чому настільки різняться настрої інвесторів і населення? Швидше за все, мова йде про крайню інтенсивну передвиборчу пропаганду лівих за рахунок азіатського фінансування передвиборчих фондів. Китайці, як ніхто інший, мають інтерес навіть до тимчасового припинення розвідки і експлуатації стратегічно важливих об'єктів видобутку. З іншого боку, завдяки паралельним діям опозиції на тлі кризових явищ і заяв МВФ, а також витрат на соціальну підтримку в період пандемії - чилійський держборг виріс з 25% від ВВП (2018 р.) до 28% від ВВП (2020). Якщо подібна тенденція збережеться, то, за оцінками ряду рейтингових агентств (Fitch, Reuters і т. д.), до 2025р. його величина досягне 45% від ВВП. Їхні опоненти заперечують, мовляв, останній показник складе не більше 32-34%.



Незважаючи на те, що різні громадські сили визнають чинний уряд невдалим, це не означає готовність чилійського суспільства до радикальних змін. Навіть якщо радикалізм виплеснеться на вулиці при вкрай високому фінансуванні ззовні протягом усього майбутнього електорального циклу - від перенесених на травень 2021 року виборів до Конвенту - до майбутніх в листопаді виборів до парламенту Чилі, – від протестів і погромів виграють тільки зовнішні конкуренти чилійців.


Як показують дослідження Fitch, і Reuters та інших провідних рейтингових агентств, чилійський обиватель не готовий до змін. Його вкрай злякали результати погромів і зупинка не тільки стратегічних підприємств, а й усієї пов'язаної з ними інфраструктури. Свідченням тому – вкрай високе зростання рейтингу одного з авторів реформ – нового міністра фінансів Чилі Родріго Серда, координатора макроекономічної стратегії країни. Для того, аби зрозуміти тонкість Серда як стратега, варто згадати історію з новою Конституцією та Конвентом.


По-перше, незважаючи на те, що до останнього увійдуть майже всі прошарки суспільства, меншини та ін., реально текст документа готуватиме група юридичних консультантів, що то представлятимуть, в основному, правих і центристів.





По-друге, прийняття кожної статті має супроводжуватися консенсусом не менше ніж у 2/3 голосів членів Конвенту. Це обіцяє продовження процесу до нескінченності.


По-третє, навіть якщо нова Конституція буде, нарешті, прийнята, вона навряд чи зіграє на руку тільки одній групі інтересів. Особливо-зовнішніх. Скоріш за все, це буде певний мікс взаємовиключних компромісів.


Відповідно, основні зовнішні спонсори змушені будуть домовлятися навіть не з чинним президентом, то, принаймні, з його потенціальним наступником. Наприклад, з набираючим популярності міністром фінансів. Швидше за все, саме на нього роблять ставку американські інтересанти, маючи на увазі гіркий досвід славнозвісного уряду Альєнде, якого відсторонили від влади не стільки хунта з Піночетом на чолі, проте, бастувальники, котрі горою стали на варті інтересів «десятки», паралізувавши країну загальнонаціональними протестами.



Чим серце заспокоїться?



Поява даного дослідження викликана крайньою тривогою за долю світової економіки яка може остаточно буті зруйнована у результаті Битви титанів.



Якщо відкрити рейтинг найбільших конкурентів Чилі - ми побачимо давно сформовану вісь світового протистояння, де на одному полюсі - США та партнери з числа розвинених економік, а на іншому - Китай та попутники з числа країн Третього світу. Ми згадаємо попередне дослідження нашого фонду, присвячене Китаю - то на пам'ять відразу прийде ситуація з бійкою навколо Тайваню як головного світового виробника напівпровідників. Тепер до цього додайте дефіцит на світових ринках міді і літію - цілком можете уявити, що очікує світову економіку, основу розвитку якої є загальна тенденція до модернізації. 


Так що зрозуміло, чому ми закликаємо експертів не випускати з виду ситуацію, що точиться навколо далекої країни Латинської Америки, на узбережжі Тихого океану..



138 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі