• POSTUP

ВІДЦЕНТРОВІ ГРИМАСИ УКРАЇНСЬКИХ РЕФОРМ


Ті, хто посіяли вітер - пожнуть бурю

Старий Завіт, Осія 8: 7а

Рік тому країна перебувала між першим і другим турами виборів. У ситуації невизначеності, вибір стояв між старими і новими обличчями. Історія, коли до влади приходить хтось, у чиєму арсеналі абсолютно відсутній досвід державного управління, – ніби як траплялася у світовому досвіді неодноразово. Варто хоча б згадати античного коня Інсинанта, якого за примхою хазяїна, римського імператора Калігули, було зроблено сенатором. Проте подібне іноді може зіграти у великій Грі на краще – навіть на благо держави. Особливо, у ситуації нескінченної втоми електорату від заїжджених фізіономій і обіцянок. "Свіжий вітер", так би мовити. Але що приніс нам цей славнозвісний "свіжий вітер" Зеленського?

ЧИ ВИПРАВДАЛИСЯ ОЧІКУВАННЯ ЕЛЕКТОРАТУ?..

У повітрі висять дві проблеми, які суттєво гальмують стабілізацію перманентно непростої ситуації: з одного боку боротьба постійна, боротьба всередині еліт, як по вертикалі, так і по горизонталі – традиційні маркери державної кризи ще з часів Кучми. І цим не здивуєш. З іншого боку – ситуація з пандемією, яка загострила хвороби і без того чахлої системи управління.

Монополізувавши на сьогодні в руках практично всю центральну владу, оточення Володимира Зеленського, разом з тим, насилу вибудовує комунікацію з регіонами. І хоча на місцях у "слуг" де-юре є свої представники, проте, де-факто, у більшості випадків, це, скоріше, ритуал, нагадування, що десь там, далеко, є Центр з його інтересами. Адже в тих же Харкові, Одесі, Львові чи Дніпрі влада належить локальним елітам.

Результатом цього стає безсистемне прийняття вельми оригінальних політичних рішень ("договорняки" у ході позачергових засідань Ради), за принципом: ані нашим, ані вашим, які, начебто, покликані були утримати status-quo – проте, завели керівництво країни у ще більшу пастку політичних протиріч, за приказкою про обіцянку, на яку очікують три роки .

У цьому випадку чомусь панацеєю вважається децентралізація. Це слово як мантру хором повторюють друзі України зі Сходу та Заходу. Починаючи з 2014 року одним з основних напрямків українських реформ стало проведення відцентрової моделі, яка до сьогодення була невластива українській державності . Суть її зводиться до передачі значних повноважень та бюджетів від державних органів місцевому самоврядуванню. І тут особливу роль відіграє формалізація відносин, нівелювання владного чинника для гармонізації всієї вертикалі державного управління. Тому, ми припустимо твердження, що лінія, яку проводить влада сьогодні, – це не політика децентралізації, а політика поступок і компромісів. У Росії подібне спостерігалося після держперевороту восени 1993 року, коли з танків було розстріляно парламент. Переворот закінчився знаменитим єльцинським закликом до регіонів: "беріть суверенітету стільки, скільки можете взяти".


Тим самим, "цар" Борис зміг отримати лояльність від регіональних владних угруповань, консолідувати ситуацію. І, нарешті, подолати опозицію. На зміну слабкому царю прийшов крихітка Пу, підступне дитя олігарха Березовського, якого хресний батько навчив ламати регіони через коліно. Із зростанням міцності центру зростав тиск на російські регіони. Але варто було впасти кремлівському рейтингу суб’єкти почали піднімати голову. В Україні оточення Зеленського, ймовірно, було націлене все зробити "по - дорослому". Але не вийшло: чи то мамині туфлі виявилися занадто великі, чи то не варто було приміряти на себе чуже.

Карантин став доброю підмогою у справі поглиблення політичної дезінтеграції цілих регіонів, які президент просто, всього-на-всьогопередав у відання місцевим елітам. Чого тільки вартий конфлікт Ярославського з Харківською ОДА та «креатурами президента»?! При цьому, події дають зрозуміти, що регіональний олігарх у грубій формі висловив власне «фе» не тільки місцевим чиновникам, а й голові держави. І останній поки неспроможий відповісти. Такого давно не було в історії України. Хіба що, коли кримський губернатор Мєшков спробував диктувати умови президентові Кучмі. Або коли той же Кучма змушений був прийняти умови "донецьких". І якщо персоніфікована українська демократія намагалася за весь час незалежності боротися (хоча б зовні) з відомою формулою французьких монархів "держава це я", то тепер ми повертаємося у 90-ті, коли вже не зрозумієш, де "держава", а де "я".

ВІД САМОВРЯДУВАННЯ ДО САМОУПРАВСТВА

Однак це процесуальний аспект, а на користь скептичних висловлювань є аргументи і цілком формальні. Кілька тижнів ми спостерігали відмову голів регіонів виконувати укази президента з приводу режиму карантину та нездатність центру придушити цей опір.

Гарячою точкою на карті стали Черкаси. Керівництво міста пішло на відкритий конфлікт з виконавчою владою країни. Мотивом стало рішення місцевої ради про послаблення карантину. Незважаючи на загальнонаціональні розпорядження уряду – міські депутати прийняли рішення, нехтуючи позицію центральної влади. За кілька днів протистояння з Києвом про мера - черкащанина Анатолія Бондаренка дізналася вся країна. Осідлавши політичну хвилю, Бондаренко почав грати роль народного героя. Слушно припустити, що у провінційного мера немає ресурсів самостійно протистояти Центру. Тому, цілком доречна ідея про те, що подібні події могли стати результатом або мовчазної згоди, або активної допомоги альтернативних оточенню Зеленського владних центрів. При цьому, в умовах пандемії COVID-19, автори того, що відбувається ризикували не тільки здоров'ям основних фігурантів шоу, але і здоров'ям жителів багатотисячного міста.

Кажуть, що у кожному стаді є паршива вівця. У даному випадку мова йде про формування нового стада, серед якого Центр виглядає тією самою славнозвісною паршивою вівцею. Підтвердженням цьому є факт, що на підтримку Черкаської місцевої адміністрації стали колеги з інших регіонів – Львова, Мукачева, Конотопа, Івано-Франківська. З урахуванням географічного розташування та близькості до кордонів це не дуже позитивний процес. В цілому, стає зрозуміло, що нинішня влада у разі форс-мажору – не здатна контролювати регіони.

Слід зауважити, що місцевий бунт виник не сам по собі. Не безпричинно. Навряд чи населення Черкас відчуває захищеність та невразливість. Карантин показав, що санітарні норми та заходи з підтримки населення виявилися неефективними і непереконливими. Точніше, практика їхнього застосування. Особливо, на тлі історії, коли слуги від правлячої партії, незважаючи на критичність ситуації для основної маси населення, продовжують вести свій власний бізнес (на зразок власника ресторану «Велюр»). Вся країна занурилася і в економічну, і в фактичну депресію. Населення напружено сидить під замком у самоізоляції. А хтось бенкетує під час чуми. Принцип "своїм-все, іншим – закон" біда, вірулентніша за COVID-19. Це складно прокоментувати коли з усіх провладних каналів як мантра втлумачується, мовляв, уряд готовий максимально зібратися у бажанні досягти ефективності . Причому, не тільки для просування власних інтересів. Але зауважимо: потрібно бути досить наївним, аби вважати, що ситуацією фактичного безвладдя не скористаються опоненти на місцях. Мова не тільки про мерів. Однак більшість з них у своїй області або місті контролюють відомства, які мають бути керовані з центру. Так само контролюється місцевий криміналітет. За умови, що губернатор або мер мають міцній ресурс у своїх областях, містах і т. д. та мають там авторитет та підтримку еліт. Далі механізм державного управління або місцевого самоврядування передбачають принцип єдиноначальності у купі з принципом демократичного централізму необхідні і достатні умови не тільки для нормального функціонування та розвитку демократії, розбудови держави, але й корупційних схем. Виникає питання, чи будуть неформально підконтрольні губернатору або меру структури виконувати розпорядження Києва? На папері так. Але у реаліях виникає можливість реального саботажу. І якщо у РФ жорстка адміністративна реформа змогла на довгій час усунути "незадоволених", то на що спроможний Зеленський в умовах, коли «низи» не можуть – а "верхи" бажають чи не спроможні?

Саме у цьому криється відповідь на питання, чому карантин почав так різко згортатися?.. Чи то з 12 травня коронавірус поїхав у відпустку і вирішив не поширюватися? А, може, президентське оточення зрозуміло, що відмову від покори варто очікувати і в інших областях і містах України? Після декількох днів загострення активної боротьби ОПУ, судячи з усього, вирішив знівелювати конфлікт, аби притишити суспільну реакцію. У Києві розуміють, що ескалація конфлікту може призвести до ланцюгової реакції по всій країні, коли міськради одна за іншою почнуть приймати рішення про на підтримку черкаської ініціативи. Центр у цій ситуації буде безсилим. Ігнорування вимог президента та уряду неминуче перетворить місцеве самоврядування на жупел для Києва.

Відповідно до ст. ст. 4, 5, 8 Європейської Хартії про місцеве самоврядування, яку Україна ратифікувала 15.07.1997, центральна влада практично не може втручатися у роботу органів місцевого самоврядування, однак через органи контролю за виконанням закону, вона наділена правом контролювати безпосереднє здійснення функцій місцевого самоврядування та спонукання до цього. Тобто та ж прокуратура на місці, у разі форс-мажору, повинна вступати в конфлікт з органами місцевої влади. Що малоймовірно. Це підтверджується тим, що мера Бондаренка викликали на допит до Києва, а не проводили цю дію безпосередньо у Черкасах. І ще одне: ось вирішить Київ показово покарати Бондаренка. Але перед цим органи Черкаського місцевого самоврядування повинні дати на це згоду. Як ви думаєте, чим відповість Черкаська міська рада, враховуючи крайній рівень протестності населення? В умовах війни на Донбасі вищезазначене загрожує фатальними наслідками не тільки для центру, а й для всієї країни, яка, нагадаю, була і залишається унітарною республікою.

Невміння домовитися з місцевою владою, можливо, стане початком провалу нинішнього президентського оточення. Показником хибної тактики Зеленського щодо регіонів є той факт, що саме мер Черкас у 2019 році активно підтримував Зеленського у перебігу президентських виборів. Але, за іронією долі, зараз проти центральної влади у Черкасах виступив саме той мер, який під час електоральної кампанії 2019 року був палким прихильником Володимира Зеленського і відкрито протистояв через нього центральній владі.


Хаотичність основна риса українського політичного процесу. Тому, відсутність стратегії розвитку, ницість владного авторитету несуть у собі величезну небезпеку. У цьому ключі народний депутат восьмого скликання ВРУ Ігор Луценко звернувся до Зеленського із закликом: "Пане Президенте, зараз, коли все летить в тартарари, коли в уряді персонажі розриваються між істерикою та саботажем, коли регіональні еліти і олігархи вже відчули смак вашої крові, я хочу дати вам несподівану пораду. Почніть працювати Президентом. У вас ще є шанс. Візьміть і очоліть державу! Здогадайтеся, чому? Тому що інакше дуже скоро хтось очолить її за вас".

Проте, ОПУ лишився глухим до цих болючих умовлянь. На сьогодні нестабільність поглиблюється, і це – у самий непростий для країни час. Нинішня політична верхівка складається з аматорів, які ніколи не займалися політикою. Може, не мали до цього хисту, ресурсів , чи спроможності ось тому ми спостерігаємо суцільне аматорство. Ось звідкіля нинішня владна кадрова політика являє собою сумбур. Це навіть не хаотичність, а певні кадрові корчи із передсмертною сардонічною посмішкою на вустах.

І це за умов, коли Україна, як ніколи, потребує сильної руки. Запит на директивність надвисокий демонструють і європейські, і світові тенденції. Сьогодні населення, згідно із законом, має право на відчуття безпеки. А коли цього нема починається радикалізація політичного простору.

З іншого боку, сьогодні немає ані фінансових, ані адміністративних, ані політичних ресурсів для повторення російського сценарію створення надміцного Центру. Тому потенціал хаотизації держави – стрімко зростає.

ЄДИНИМ ФРОНТОМ

А що з місцевими виборами? На наш погляд, саме вони можуть стати ключовою подією 2020 року. І хоча вибори заплановано на осінь, фактично, кампанія з їхньої підготовки вже у розпалі. Тому загострення конфронтації на різних щаблях можна вписати до канви майбутніх електоральних перегонів. Регіональні та місцеві еліти чудово розуміють: президентська партія "Слуга народу " після успіху на виборах до Верховної Ради 2019 претендує на широке представництво в органах місцевого самоврядування. Проте подібні очікування Центру досить ілюзорні. Минулорічні електоральні технології можна застосовувати не більш трьох разів, з досить сильною регресією кожного разу. Це один з провідних законів політтехнологій. Системна криза робить третій повтор майже неефективним. Навіть не дивлячись на те, що вперше за кілька десятків років у парламенті відчувається якийсь структурний монополізм. За словами мера Києва Віталія Кличка, парламентська більшість, природно, буде прагнути встановити контроль на місцях, не допустивши проходження дрібних партій, на чолі яких, часто - густо, стоять регіональні представники. І, аби цей сценарій не збувся, верхівка регіональних та місцевих еліт вже щосили обговорює можливість створення єдиної політичної партії, лідером якої погодився стати колишній прем'єр-міністр Володимир Гройсман. Про що це свідчить? Про перспективу відкритої конфронтації за принципом "центр-регіони". І це вже не жарти. Так, подібні ініціативи вже були: колись: "Єдність" намагалася виступити партією такого ж формату. І "УДАР", як і "Самопоміч". Всі вони, у підсумку, "прогнулися" під центральну владу. Проте зараз інші часи. Інші обставини. Інший лідер держави.

На подальший перебіг подій вплине і той фактор, наскільки у мерів із Їхніми супутниками, спонсорами та уболівальниками вистачить розуму, таланту, сили і ресурсів для єднання. При кращому розкладі, нова політична сила повинна змусити центральну владу поліпшити якість політики щодо регіонів. Подібне об'єднання має продемонструвати важливість регіонального чинника не тільки у ході місцевих виборів, а й загальнонаціональних. За умов нинішнього політичного контексту та врахування місцевого чинника, ефективність взаємодії центру та регіонів – вкрай важливий маркер з точки зору подальшого національного розвитку.

ЧИ ЗМОЖУТЬ МІСЦЕВІ ЕЛІТИ ОБ'ЄДНАТИСЯ?

Саме це питання стає ключовим у боротьбі за фактичний контроль над країною. Як було зазначено раніше, Ст. 10 Хартії про місцеве самоврядування наділяє місцеві громади правом на об'єднання. У випадку, коли Київ спаде на думку виступити проти цього він придбає недобру славу душителя місцевих прав і свобод, що в очах Європи рівносильно вирокові. Це означає, що не бачити Україні чергових кредитних траншей, не кажучи про нові. І у даному контексті не допоможуть президентському офісу ані спроби прислужитися Трампові, ані масовані вояжі до Берліну. Бо існують лінії, за які в умовах передвиборчої ситуації на тлі поглибленої кризи та з м/н точки зору, переступати не можна.

Зараз для центральної української влади найважливішим є те, хто очолить спротив з міст та регіонів. На наш погляд, харківські еліти можуть стати такими потенційними драйверами майбутнього руху. У Харкові є кілька груп впливу, що то володіють і політичними, і економічними ресурсами. Даний регіон найбільше зацікавлений у збереженні існуючого стану справ. Зараз з упевненістю можна виділити три угруповання, сконцентровані навколо Геннадія Кернеса, Арсена Авакова та Олександра Фельдмана. Плюс залишки всесильної до Майдану 2013-2014 р.р. ФПГ Курченка, тісно пов'язаної з ФПГ Олександра Януковича і обслуговуючих всі перелічені угрупування силовиків. Виграє той, кого підтримає харківські сили національного значення наприклад, ФПГ Олександра Ярославського. Судячи зі стану на сьогоднішній день, такім висуванцем буде сам Кернес або його креатура. Зрозуміло, кількість харківських ФПГ значно більша, але саме ці найвагоміші в силу становища їхніх лідерів у владній ієрархії. Взагалі, Кернес давно міг би претендувати на певну позицію в українській владній еліті, однак раніше він вважав, що краще бути першим хлопцем на селі, ніж першим у другій сотні у місті. Вибори 2019 року змусили харківського мера вийти на загальнонаціональний рівень. Але співпраця з "Опозиційним блоком", враховуючи минулі заслуги перед оточенням президента-втікача Януковича і перед його "гаманцем" Курченком, не виправдали себе. На даний момент в регіоні майже досягнуто баланс між різними ФПГ. Важливо й те, що Кернес перманентно перебуває у діалозі з Коломойським. Питання в тому, чи захоче Коломойський домовлятися. Швидше за все, захоче, оскільки в обох є інтереси у Росії та спільні російські партнери.

Стосовно столиці, то проблема у тому, що у Києві відсутнє скільки-небудь монолітне владне середовище. У середині 90 - х на статус "головного київського клану" претендували ФПГ Віктора Медведчука братів Суркісів, але їм у цій якості закріпитися не вдалося. Пізніше Київ став об'єктом "полювання" з боку загальнонаціональних бізнес-політичних груп. Самі по собі київські еліти представлені невеликими об'єднаннями, низького рівня організації, що виконують службову роль при силах, контролюючих місто (група Столара, яка працювала з Кличком, а, в подальшому, перекинулася до Медведчука з Льовочкіним).

Потім, у 2014 році, до влади прийшов Віталій Кличко, по суті, представник одразу кількох груп з оточення Порошенка. На сьогодні мер з боксерів не користується особливою популярністю в електорату. І хоча нині становище київського мера вкрай нестабільне, тому що партійне об'єднання "Удар", яке він представляв, фактично зникло з політичної карти., однак його рейтинг поки найвищий. Проте, він не має аніякої підтримки нової влади. Відхід Кличка від БПП та "Європейської солідарності" проблему аж ніяк не вирішив. За даними опитувань, сьогодні за нього готові віддати голос до 21% електорату. Кличко сьогодні не входить в якусь певну бізнес-політичну силу, скільки-небудь впливову на регіональному рівні. Якщо після титанічних зусиль Кличкові все ж вдасться об'єднати навкруг себе достатньо міцні групи інтересів, то об'єднавчим чинником тут стане ситуаційний протест проти чергового аматора-висуванця "слуг". Але таке об'єднання не буде мати міцних підмурків. І не можна виключати, що за місяць після виборів більшість працюватиме з переможцем, якщо таким виявиться не Кличко.


В Одесі, судячи з подій останніх років, у справі консолідації еліт ще гірше, ніж у Києві. Питання про здатність Одеської еліти об'єднатися проти Коломойського, як і раніше, дискусійне. Ще більш спірна здатність кандидата від місцевої еліти виграти у представника "Слуги народу", ким би він не був. Труханов, зрозуміло, має досить високий рейтинг, але у нього немає такого виняткового рівня довіри, як у Кернеса. Хоча багато експертів очікують на "сюрприз" для чинного мера від його жорсткого конкурента Михайла Саакашвілі. І справа аж ніяк не в особистій неприязні, але, можливо, у спонсорах колишнього грузинського президента, вкрай зацікавлених у контролі над морськими вантажоперевезеннями. Сам колишній одеський губернатор, природно, не братиме участі у виборах, але він намагатиметься зіграти на боці Зеленського, виставивши креатуру від власної партії. Не можна сказати, що подібний кандидат стане об'єднуючим підґрунтям. Але поява перемовника може підштовхнути місцеві ФПГ до пошуку консенсусу.

Немає цих шансів і в Дніпрі. Об'єднуватися нікому, немає і об’єднавчого центру, який би міг взяти ініціативу на себе. Традиційно, мер Дніпра був фігурою рівноваги між ФПГ Коломойського, Пінчука і Ахметова. Особливо добре це вдавалося Іванові Куліченку, який не мав політичних амбіцій. Сьогодні цього консенсусу немає при владі ставленик Корбана, партнера Коломойського. У Ахметова слабкий гравець, у Пінчука – поки немає гідної кандидатури.

Львівські ФПГ наразі слабкі. Регіон, за великим рахунком, контролюється агентами Коломойського, Пінчука і кількох менш значущих олігархів. Садовий представник групи Пінчука великих шансів сьогодні не має. В ході майбутніх виборів теоретично можлива сутичка між "Слугами народу» і "Голосом" (Пінчука), але без консолідації дрібніших партій – зелені здобудуть перемогу. За Львів також може поборотися Європейська солідарність Петра Порошенко, якщо право-націоналістичні партіїзгуртуються, а партійна верхівка не опиниться під арештом.

Таким чином, незважаючи на важливість вибудовування якісних відносин між центром і місцевим рівнем, об'єднання регіональних еліт у п'яти найбільших містах України задля трансляції місцевих інтересів – непрогнозоване. А шанси на перемогу їхніх кандидатів не більші, ніж у опонентів від центру. І, нехтуючи навіть тим, що зниження популярності Зеленського грає на руку місцевим ФПГ – навряд чи до дати виборів достатня для перемоги частина електорату без гучної пропагандистської кампанії буде радикально налаштована проти ставленика президента. Якщо, звичайно, на той час Україна не перетвориться на Спарту.

426 перегляд