• POSTUP

Всидіти на 2-х стільцях?

У заключній частині дослідження розглядаються суто українські особливості дружби з Піднебесною. Треба відразу зауважити, що у певної частини української владної еліти в голові застрягли уявлення про Китай як про багатого родича, про якого треба згадувати і пам‘ятати, аби не прогавити шалену спадщину. Проте, коли зібралися потенційні спадкоємці – і спадщина виявилася мізерною, і претендентів надто багато. Так що, у крайньому випадку, дай Боже, аби перепав старий кожух або непрацюючий настінний годинник – аби не пошитися у дурні та не отримати серцевий напад при підрахунках витрат на покійного.





Проте повернемося до українських реалій. Не будемо порівнювати макроекономічні показники, роль і місце у світовій економіці України та КНР. Це безглуздо. Тім більше, що оприлюднені статистичні дані митниць обох країн категорично не збігаються. Краще проаналізуємо і спрогнозуємо розвиток ситуації у короткостроковому періоді. Перш за все, тому, що абсолютно незрозуміло, хто і в чиїх інтересах посилено підштовхують Україну в обійми Китаю. Поки немає офіційної відповіді, чому у якості «рятувального кола» для української економіки обрано саме Піднебесну, якій саме зараз саме час рятувати власну. Та для якої, як ми продемонстрували раніше, імпортно – експортні інтереси до України стоять на 50-му -70–му місцях.


При цьому, зовнішньополітичні інтереси та фінансово-економічні зобов'язання України зорієнтовані аж ніяк не на Схід. Більше того, членство в ЄС і НАТО як зовнішньополітичні пріоритети зафіксовані у Конституції України. Також пріоритетними вже багато років значаться відносини зі Сполученими Штатами - основним конкурентом Китаю.


Можна багато говорити про багатополярність сучасного світу, міркувати про користь багатовекторної політики. Але краще поглянути на більш прикладні мотивації, а саме на те, хто є найбільшими кредиторами української економіки. Згідно з останніми даними НБУ, обсяг валового зовнішнього боргу України склав 123.1 млрд дол. США або 78,61% ВВП – на кінець березня поточного року. Зовнішній борг держсектора склав 53.6 млрд дол. США (34.2% ВВП). Борг приватного сектору – 69.5 млрд дол. США (44.4% ВВП). Зовнішні зобов'язання сектору держуправління – до 47.2 млрд дол. США, 30.1% ВВП.


За географією негарантованих кредитів приватного сектора основною країною-кредитором є Кіпр – 47.8% від загального обсягу. Частка Великобританії-12.5%, а частка Британських Віргінських островів – до 3.0%. Частка Нідерландів – 5.6%, частка РФ – 2.5%. Прострочена заборгованості реального сектору, за цими інструментами, перед Кіпром - 60.7%. Борг по СПЗ перед МВФ – 9.7%. Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення – 47.5 млрд дол. США. Зобов'язання сектора держуправління, що повинні бути погашені протягом наступних 12 місяців - 4.2 млрд дол. США.


Тепер звернемо увагу на інвестиції. Найбільшими країнами-прямими інвесторами в Україну є Кіпр (314,9 млн дол. США), Німеччина (290,5 млн. дол. США), Нідерланди (259,1 млн. дол. США), Швейцарія (222,1 млн. дол.). Рівень інвестицій РФ в українську економіку на 1 квартал 2021 року порівнянний з обсягом вкладень Польщі та коливається у межах 40,2 млн.дол. США. Приблизно на тому ж рівні знаходяться американські інвестиції – 40,2 млн. дол. США. А ось вклад Північної Ірландії склав 93,1 млн.дол. США. Всього внесок країн ЄС становив за 1 квартал поточного року 998,9 млн. дол. США. Інвестиції Китаю в українську економіку склали 2,5 млн. дол. США, що еквівалентно внескові Аландських островів – 2,5 млн. дол. США. В українські боргові зобов'язання Нідерланди вклали 485,7 млн. дол. США, Швейцарія - 346,3 млн. дол. США, Кіпр – 314,9 млн. дол. США, Німеччина – 301 млн. дол. США, а КНР – 2,8 млн.дол. США. Останнє можна порівняти з внеском Фолклендських островів. При цьому варто зауважити, що ми не ставили за мету даного дослідження з'ясувати природу крайнього інтересу країн з напівзруйнованоюекономікою – на кшталт Кіпру чи Фолклендів до аналогічної української. А також – частку в цих інвестиціях українських тіньових потоків – це справа відповідних структур та фінрегулятора.






Не будемо робити висновкипро те, щоодин з головних інвесторів та кредиторів знаходяться не за межами держави, але усерединінеї. Однак постає питання: звідки такий ажіотаж навколо Китаю, котрий, за сумнівними даними української статистики, є головним торговим партнером країни. Та яким чином українська еліта, котра має вплив на прийняття загальнодержавних рішень, ладна забути про свої перед західними партнерами?..


Китайський сюрприз


Доля Китаю в українській економіці – мізерна. І сьогодні, коли вибухнув скандал з приводу відкликання Україною підпису під ООНівським документом проти геноциду уйгурів у СУАР , – ми навіть не питаємо, чому це сталося так кулуарно, чи був у курсі Президент, чи роз’яснили прем’єру відтерміновані наслідки того, що відбулося? І як те, що сталося, сприймає РНБОУ?


Не питаємо, бо участь у "Поясі – Путі", де китайська сторона масово використовує працю бранців системи таборів трудового перевиховання – означає заплющити очі на відчайдушне порушення КНР усіх можливих міжнародних норм щодо захисту прав людини в обмін на уявний зиск.

Але проект створюється за участю країн з ницею економікою. І розрахований, перш за все, на корумпованість правлячої верхівки країн – сателітів. Чи Україна є такою? Певно, що в очах китайців – так. В їхній уяві Україна – це частина Росії – не більше, що б китайський соловей не співав у публічному просторі. Питання тільки одне: чи погодиться найбільша за територією країна Європи на таку малопривабливу роль?..





В українському публічному просторі за останнє десятиріччя неодноразово лунав тезис про прагнення українського керівництва приєднатися до ПП. Це прагнення, по черзі, озвучували президенти Янукович, Порошенко і Зеленський. Паралельно даний посил наполегливо лунав з боку ФПГ Фірташа до якої входять вельми впізнані постаті, що впливають на прийняття рішень у державі.



Чому потрібно приєднуватися до проекту, який СБ відмовляється фінансувати, і чому й подосі не досліджена можливість перетворення України на жертву "боргової дипломатії" Китаю – таємниця за сімома печатками.

Сьогодні Міністерство інфраструктури каже про певний, вже підписаний у червні таємничий договір, згідно з яким китайці інвестуватимуть в українську транспортну інфраструктуру. Біда не тільки в тому, що в Україні нема об’єктів, які підпадали би під дію угоди, ницої за процедурою та змістом. Цікаво, чи хтось з лобистів замислився над тим, що буде далі, коли кулуарні дії виконавчої влади щодо відкликання будуть дезавуйовані? Українські урядовці клянуться, що приводом для того, що сталося нібито став безпрецедентний шантаж китайської сторони щодо поставок в Україну вакцини проти СOVID-19. Але майже всі учасники процесу знають, що на ділі - історія тягнеться ще з часів Януковича і грунтується на інтересах деяких ФПГ у вступі до згаданого вище ПП. Того самого проекту, про припинення фінансування котрого, як ми знаємо, заявив Світовий банк, і того, з якого хочуть, але ніяк не можуть виплутатися країни третього світу, що опинилися у китайських боржниках. Дивує швидкість, з якою все відбувається.


Вишенькою на торті є те, що в офіційних рейтингах країн – кредиторів та інвесторів Нацбанку України - Тайвань, як місто – держава, значиться під дивною приміткою: "провінція Китаю", тоді як провідні світові фінансово-кредитні організації (СБ, МВФ) підкреслюють незалежність і Тайваню, і Гонконгу – включаючи їх до списку суверенних держав.


Це є свідченням того, що нинішні взаємини між чиновниками КНР та України відродилися півроку – рік тому, в атмосфері надсекретності. Як би там не було, китайські лобісти своїми діями опустили до нуля рейтинг української національної кредитоспроможності. Це загрожує провалом та перекреслює сенс майбутнього візиту президента Володимира Зеленського до США – зате на руку керівництву КНР, що то втрачає контроль над власною економікою і якому майже задарма може дістатися величезне підчерев'я Європи.


Відкликання підпису стало лише вершиною російсько – китайського впливу на український політикум, черговим кроком назад, поверненням до часів Януковича. І коли для українських учасників оборудки сумнівна схема стала ідефікс, fata morgana, разом з якою мають щезти взаємні обіцянки, то для Китаю це є пробний шар, перевірка міжнародної реакції. А ії, як такої, нема і не може бути. Бо точаться жорсткі торги між двома наддержавами, між двома лідерами – Байденом та Сі. Байден мовчить – значить, настав час подачі м’яча від Сі. Байден мовчить з більш значних причин – наприклад, через зайняття рухом Талібан, що об’єднався з терористами Ісламської держави, шости афганських провінцій. Та загрози виходу талібів на пострадянський простір, у країни ЦА, які зараз вже є вотчиною китайців. Регіону, до якого США різко втратили інтерес, не попередивши центрально – азійських партнерів, які кинулися до Вашінгтону за допомогою.


Згадаймо, що у 2021 році виповнюється 10 років українсько-китайському договорові про стратегічне співробітництво, підписаному Януковичем і Сі Цзяньпінем у 2011 році. Незважаючи на нібито широкі перспективи співпраці, вже тоді, у відносно благополучні часи, інтерес китайців до нашої країни був вкрай вузьким: українські родовища енергоносіїв на Чорноморському шельфі , відповідна припортова інфраструктура, нові та новітні технології подвійного призначення, авіадвигуни і авіоніка, – в цілому, напівпровідники, рідкісноземи. Говорити про гарячий інтерес до української сільгосппродукції – теж не має сенсу – занадто мала її частка у структурі загальносвітового імпорту до Китаю.

Але при цьому варто звернути увагу не на якісні показники українського імпорту-експорту, які мало чим відрізняються від аналогічних показників країн Третього світу. Бо хизуватися експортом кукурудзи, зерна та олії або залізної руди за демпінговимі цінами у епоху штучного інтелекту – така собі сумнівна справа. Причому, мова йде не про відносно благополучні економіки, що розвиваються, але про тих, хто знаходиться після екватора рейтингу, і які загрузли у боргах власне КНР та контрольованих Піднебесною міжнародних організаціях. За ці борги вони розплачуються тим небагатим, що залишалося – така реальна мета китайської «боргової дипломатії».


Тобто, відповіддю на головне питання поточного часу: чи отримає Україна від Китаю кредити, а якщо отримає – то наскільки прийнятними для української економіки будуть їхні умови?... – наші висновки такі: швидше за все, не отримає, але якщо кредитування навіть відбудеться - то на наджорстких умовах, які Україні стануть не під силу і, можливо, потрібно буде поступатися принципами.


Про плюси та мінуси…


Однак, не все так безнадійно. Географічне положення України до останнього часу було мало цікавим для КНР, у тому числі, через те, що основний транспортний та інфраструктурний хаб на шляху з – до Європи створено китайцями у Білорусі. Саме інвестиції у Білорусь стають ключовим тригером китайських уподобань. Нинішня внутрішньополітична ситуація у Мінську, особливо, – санкції ЄС проти Республіки Білорусь, ставлять під питання благополуччя – і, тим більше, поворотність китайських інвестицій

Таке вже було у китайській новітній історії, під час "арабської весни" коли було втрачено велику частку китайських інвестицій у Північну Африку. Керівництво КНР зробило жорсткі висновки. У результаті була проведена чистка апаратів відомств та служб, відповідальних не тільки за володіння достовірної інформацією, але й за прогнозування з найменшим ступенем похибки.

Україна, теоретично, цілком здатна стати для китайців дублером Білорусі. Ідея приваблива сама по собі, поки не зіткнеться з реаліями. Посередником між китайцями могла б виступити Німеччина, економіка якої критично залежить від КНР і китайських кредитів. Однак проект теоретично міг би відбутися лише за умови надання Китаєм гарантій невикористання української території проти західних партнерів України. Таких гарантій дати ніхто не може


Втім, вельми сумнівно, що в Україну будуть вкладатися реальні інвестиції. Повторення історії – але вже відносно білоруського варіанту, на тлі системної кризи та ще й у рік 100-річчя КПК – загрожує найсуворішими оргвисновками.






Можливо, цим і пояснюється факт, що ЄС не зважився на крайні заходи щодо Лукашенка та його найближчого оточення. Допомогли китайцям в цьому, за даними все тих же китайських джерел, представники Німеччини в європейських структурах. Для інвестування в Україну Китай мусить шукати кошти. Причому, тепер на кредити м/х фінансово-кредитних організацій, як ми згадували раніш, розраховувати не доводиться.


Плюсом України, у порівнянні з Білоруссю, з точки зору китайських інвесторів, є наявність портів з розвиненою інфраструктурою. Наприклад, у Одеській області, особливо мова йде про порт Південний. Якщо Китай отримає їх під контроль, то у сукупності з портами на території окупованого Криму він зможе створити розгалужений інфраструктурний ареал, особливо зважаючи на створення ВЕЗ з Грузією, близькістю до Туреччини та спільними кордонами з ЄС


З урахуванням російської заборгованості перед Китаєм, можна вважати, що чорноморські порти Криму в будь-який момент можуть перейти під китайський патронат.


До потенційних збудників китайського інтересу також можна віднести створення на території України 2 технопарків – у Києві, на базі Інституту фізики напівпровідників АНУ – гарячої теми для КНР, про що ми писали у попередніх частинах дослідження та у Харкові, на базі колишнього українсько-російськиого технопарку "Слобожанщина", де буде збудовано модельний Національний технопарк, створення якого кконтролює харківська ФПГ на чолі з Олександром Фельдманом. Тим самим, що був одним з найбільш активних захисників інтересів китайських інвесторів – колишніх власників пакету корпорації Мотор – Січ.


Українські владні ФПГ, які отримали контроль над ВПК, ще за часів Януковича розглядали Китай як одного з ключових партнерів у військово-технічній сфері. Згідно зі звітом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI), в якому описувався розвиток світової індустрії експорту-імпорту зброї протягом 2009-2014 рр., в зазначений період Україна була третьою країною з постачання озброєння в Китай, так як Київ (у т. ч., "Мотор Січ") активно експортували двигуни для китайського військового авіапрому.

Головним українським мінусом в нинішній ситуації є слабкість державного механізму управління, втрата сучасним керівництвом країни фактичного контролю над регіонами і численні переділи власності на тлі кризових явищ, що посилюються

Націоналізація пакету Мотор-Січ – фактор того ж порядку. Ситуація навколо даної корпорації – ілюстрація як чисто корупційні схеми в українських умовах легко перетворюються на загрозу національній безпеці, оскільки зараз націоналізовані тільки руїни підприємства, а в офшорах опинилися активи, вивезені і (або) продані Росії, і (або) китайської компанії з можливою російською участю.


Каталізатором того, що відбувається, є мовчанка міжнародної спільноти. Але що станеться, коли західні партнери все ж таки спроможуться згуртуватися та прикладуть зусилля до повернення виведених в офшори активів. Наприклад, все тієї ж Мотор-Січі. Аби те ж саме не сталося з іншими підприємствами, які український уряд рекомендував до приватизації.





Тому перш, ніж домовлятися про взаємні зобов'язання з умовними східними партнерами, з нашої точки зору, необхідно створення міжнародної комісії з аудиту нового українсько-китайського співробітництва. У тому числі, і проектів, що то становлять загрозу безпеці НАТО та партнерів.


Можна згадати, знову-таки, організацію у Києві за допомогою Китаю - технопарку на базі Інституту фізики напівпровідників, представники якого беруть участь у науково-дослідних проектах NASA, НАТО і ЄС. Ніхто не може гарантувати, що останні розробки, які провадяться в інтересах Альянсу – за сміттєвою ціною не опиняться у руках опонентів?


Китайські експерти також звертають увагу на те, що Україна – чи не єдина країна в Європі, де надзвичайно спокійно сприйняли інформацію про відкриття діяльність у країні Інституту Конфуція (Confucius Institute, кит. 孔子学院) — мережі міжнародних культурно-освітніх центрів, створюваних державною канцелярією нібито для поширення китайської мови за кордоном. Згідно низки досліджень, інститути Конфуція є інструментами зовнішньої політики КНР , що становлять загрозу національній безпеці зарубіжних держав

Дивно, але навіть у Росії, головному китайському сателітові, згідно із законодавством РФ, інститути Конфуція визнано іноземними агентами, а їхні співробітники знаходяться під особливим наглядом.


Можна знов згадати і про гіпотетичне устремління Китаю до отримання контролю над українськими чорноморськими портами, що вдарить по інфраструктурній безпеці не тільки самої України, але, у першу чергу, сусідів з країн Альянсу. Далі логічно виникає питання про загрозу безпеці країнам НАТО, якщо Україна раптом запросить китайців – під виглядом участі у ПП – взяти участь у створенні транспортного коридору Дунай – Чорне море з Одеси та Ізмаїла – до Рені, який потенційно може стати не тільки найкоротшим шляхом доставки цивільних вантажів, а й маршруту перевезень військових контингентів.


Відносно системної кризи в українській економіці, то такий стан тільки на руку потенційним китайським інвесторам. Більш того, поглиблення української кризової ситуації тільки знизить ціну питання для кітайців. При цьому рівень корумпованості українських чиновників, з точки зору китайських контактерів, - скоріше, плюс.


До речі, як можна здогадуватись, у сьогоденній Україні нема єдиного центру прийняття рішень. Цей мінус перекреслює багато плюсів, про які було згадано раніше. А китайській стороні, зважаючи на ситуацію у власній економіці, потрібні жорсткі гарантії – незалежно від того, про який проект йдеться. Навіть не стільки гарантії, скільки Гарант

При цьому варто пам‘ятати, що китайська економіка та політика завжди були гранично персоніфіковані. Тому, готувати переговори з китайською стороною повинні постаті, що то мають вплив на прийняття рішень. На українську політику відносно КНР у значній мірі впливаютт найближчі партнери опального бізнесмена Дмитра Фірташа. За думкою китайських експертів, неперевершеним авторитетом у взаєминах КНР та України є Андрій Гончарук, колишній заступник керівника Секрітаріату Президента України(за часів Януковича), нині – консультант керівника Асоціації синологів України, який, свого часу обіймав посаду заступника Голови сумісної комісії Украна – Китай з питань співробітництва. Причому, китайці постійно підкреслюють особисті заслуги Гончарука у розробці та прийнятті пакету документів у період з 2012 до 2014 року. І якщо стратегами були інші постаті, то головним тактиком – виступав саме він.


Взаємини з Януковичем і його оточенням для китайських чиновників були передбачувані, зрозумілі і близькі за методами керівництва. Ось чому китайці разом з росіянами та білорусами цілком логічно включили Україну до неформального тріо сателітів. Звідси – і укладення ДСС у 2011 році, підписання наприкінці 2012 р. між Україною та Китаєм 2 кредитних угод: про фінансування проектів в українському агросекторі на $3 млрд, та проектів в енергосекторі України на $3,7 млрд. – у середині 2013 р.


Проте більша частина кредитів булі товарними та стосувалася китайських неліквідів. Наприклад, сонячних батарей, що то КНР намгається розсувати по всьому світові. Чи міг щось вирішити самостійно чи заперечити майбутній ростовській сиділець ?!– питання риторичне

За підсумками 2012 р. товарообіг у взаємній торгівлі перевищив $10 млрд, а за підсумками 2013 р. планувалося його збільшення втричі. Однак, за даними Українського Держстату, за підсумками 2013 р.товарообіг між Україною та КНР ледь перевищив $10 млрд, а надалі спостерігався різкий спад загального об’єму. Незважаючи на те, що 5 грудня 2013 р. під час візиту Віктора Януковича до Пекіну було підписано низку документів, серед яких – міжурядова Угода про економіко-технічне співробітництво; договір про співробітництво у сферах енергоефективності, енергозбереження та відновлюваних джерел енергії між Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження України та китайською експортно-кредитною страховою корпорацією; П'ятирічна програма розвитку відносин стратегічного партнерства між Україною та КНР. А також – ряд рамкових контрактів на підтримку активів самого Януковича та його найближчого оточення – проекту будівництва об'єктів блоку №11 ПАТ "Шахтоуправління Покровське", що передбачав участь компанії "Мінметалз Інжиніринг Ко. ЛТД" у будівництві нової шахти у межах проекту групи "Донецьксталь" у м.Красноармійськ (Донецька область), як генерального підрядника з подальшим залученням фінансування від китайських банків. Сума контракту повинна була скласти $247 млн, термін дії – 2,5 року, термін фінансування – до 9,5 років. Проте сам візит, загалом, виявився провальним.


За деякими даними, саме верхівка угрупування Фірташа, яка активно контактувала з китайською стороною, та, передбачивши крах влади українського диктатора, – переконала керівництво Пекіна, що вкладати гроші в Януковича не варто. Відповідно, підписуючи документи, китайська сторона прекрасно розуміла, що всі підписані та прийняті зобов'язання не стануть працювати в силу форс – мажору і є нікчемними. А еліти, котрі прийшли на зміну Януковичеві, заздалегідь були зорієнтовані на західних опонентів і конкурентів КНР.


26.07.2020 під час зустрічі з послом КНР в Україні Фань Сяньжуном віце-прем'єр українського уряду Ольга Стефанишина заявила про прагнення України стати логістичним мостом з КНР до ЄС у межах ініціативи Пояс – Путь , що, нібито, створило додаткові умови для нарощування взаємної торгівлі та залучення інвестицій з КНР в Україну. За півроку, наприкінці січня 2021 року, президент Зеленський дав інтерв'ю Агентству Сіньхуа, де заявив про перспективи технічного співробітництва з Китаєм і прагнення України до участі в проекті Пояс- Путь.


Нарешті, у березні 2021 року спеціально для опікування міжнародними інфраструктурними проектами було призначено заступника Міністра інфраструктури Артемія Єршова, бізнес-партнера депутата ВРУ Юлії Льовочкіної, сестри народного депутата від Блоку "Опозиційна платформа – за життя" Сергія Льовочкіна, колишнього керівника Секретаріату Президента України і безпосереднього шефа Гончарука. До виконання обов'язків призначенець не приступив, однак у новому складі Міністерства його місце зайняв інший висуванець Льовочкіна – колишній начальник Одеського морського порту Юрій Васьков. Тобто, ідея приєднання країни до ПП отримала свій розвиток. Інша справа, яким чином цей вектор зовнішньої східної активності нинішнє керівництво країни має намір узгодити з демократичними уподобаннями партнерів з ЄС, США, Канади, Великобританії і т. д.?


Про вибір без вибору


Лобістами приєднання України до ПП, схоже, вибір зроблено. В інтерв'ю китайському інформаційному агентству Сіньхуа від 19 березня 2021 року пан Гончарук заявив: – "Пояс і шлях" дозволяє створити нові умови для економічної взаємодії, а також надати нові принципи торгово-економічного, науково-технічного, інвестиційного та інших видів співробітництва на умовах рівності, відкритості та добровільної участі країн, які бачать у цьому певні можливості для себе. Тому абсолютно зрозуміло, що "Пояс і шлях" в сучасних умовах стає інструментом поєднання надій і можливостей. У світі, в цілому, є розуміння того, що дана ініціатива є новим важливим інструментом міжнародного життя...сьогодні Китай продовжує давати людству нові інструменти, принципи та основи для мирного розвитку.»


Виникає питання, згадані нові інструменти – це табори трудового перевиховання для уйгурів, казахів, татар, узбеків – та інших корінних народів СУАР, чия безкоштовна праця вже використовується на будівництві ПП?... Аби зрозуміти, про що йде мова – звернемося до деяких висловлювань того ж Гончарука. Наприклад, до заяви, зробленої 11 березня 2021 року, після пленуму ВЗНП КНР – Державній Інформаційній Агенції Сіньхуа про підтримку репресивної політики Китаю в Гонконзі як гаранта стабілізації:" – рішення Китаю продовжувати дотримуватися політики «одна країна - дві системи» і вдосконалити правовий порядок для захисту національної безпеки у спеціальних адміністративних районах, озвучене 5 березня 2021 року прем'єром Держради КНР Лі Кецяном у звіті про роботу уряду, – допоможе забезпечити довгострокове процвітання Сянгану (Гонконгу) та Аоменю (Макао)...протести, які проходили в Сянгані до пандемії COVID-19, використовувалися зовнішніми силами для того, щоб ускладнити інтеграцію цього спеціального адміністративного району до соціально-економічного життя КНР...".


Коментувати це складно, оскільки "зовнішні сили", які мав на увазі експерт, можливо, і є західні партнери, міжнародне співтовариство і, нарешті, кредитори України, які вкрай чутливі до порушення прав людини. Але стає не по собі тому, що подібні заяви звучать з вуст кращих експертів. Тому що ІНШИХ – немає.

Така вже в Україні доля, що як за радянських часів, – на вирішення найважливіших питань впливає одна людина, або інтереси невеликої групи людей. Звідси – фатальні стратегічні помилки, хитання, та спроба влади догодити одразу всім, хто пообіцяє або просто натякне.

Звідси – насторожене ставлення наших найближчих партнерів Здається, знову настали часи, коли за відсутності у країні власних фахівців – маємо звертатися до експертів світової спільноти. Або розписатися у власному безсиллі.








123 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі